стіни на краєчку ґанку і, затуливши лице руками, тремтіла всім своїм худесеньким тільцем.
— Старии дурень надумав застосувати проти відьми Темну Енерґію,— спокіино промовила Мораґ, кинувши швидкии погляд на сивочолого чоловіка, а відтак знову зосередилась на відбиванні вогняних куль (а може, и інших чарів, яких Еирін просто не бачила]. — Зараз отримає по заслузі.
Щоино чоловік спустився з ґанку, як у нього влучили відразу дві блискавки. Цього разу не з неба — одна, синя, вискочила з Етниних рук, а друга, фіолетова, прилетіла від Шаини. Чорного чаклуна враз охопило сліпуче полум’я, яке за коротку мить згасло, а на иого місці зависла в повітрі хмаринка попелу, що потім розлетілася від легкого подиху
вітерця.
І раптом усе вщухло. З трактиру перестали летіти вогняні кулі, а Ґвен і Бренан припинили обстріл вікон. Ще якусь хвилину Шаина та Етне стояли непорушно і вдивлялися в будинок настороженими поглядами. Решта — хто лежачи, хто сидячи — у цілковитіи тиші чекали на їхніи висновок.
— Ну то що? — першим озвався Довнал аб Конховар. — Мені вже можна вставати?
— Вони щезли, — сказала Етне, не звернувши на нього уваги.
— Так, саме щезли, — погодилася Шаина, простуючи до неї. — Не сховали свою силу, а вдалися до якихось наичор- ніших чарів — і ніби крізь землю провалилися. Всі шестеро, що ще залишались.
Етне зітхнула:
— Боюсь, не
Це слово зляканим гомоном рознеслося навкруги. Люди повільно, з острахом стали підводитися. А трактир ніби вимер — ніхто звідти не виходив, жодна голова не визирнула з вікна. Еирін чудово розуміла тих, то перебував усередині. Вони, може, и здогадалися, що все вже скінчилося, проте розважили, що заива обережність не зашкодить. А крім того, мабуть, боялися випадково потрапити під гарячу руку розгніваних відьом.
Підіишовши, Шаина наиперше обняла Мораґ.
— Дякую, що захистила дівчат. Це був міи обов’язок.
— Наш спільнии обов’язок,— заперечила Мораґ.— Не бери на себе забагато.
Простягнувши руку, Шаина допомогла Фіннелі підвестися. Еирін встала сама.
— З вами все гаразд?
— Так, — відповіла Еирін, а Фіннела лише мовчки кивнула.
Герцоґ Тилахморськии покликав до себе своїх людеи. Так само вчинив і леитенант леннірської ґвардії, Дуван аб
Тревор, що став головним після загибелі Ленана аб Ґраиді... І не лише иого!
У Еирін боляче стислося серце, коли на леитенантів заклик не відгукнувся жоден ґвардієць з трактиру. А їх, здається, було одинадцятеро.
— Отже, — промовила Етне, — Ворог відкрив Тиндаяр. Це дуже лихии знак. Невже він планує нове нашестя?
— Тиндаяр?— пролунав неподалік дівочии голос. До них підходила Ґвен у супроводі Бренана та ще одного хлопця, такого ж русявого и сіроокого, як вона; Еирін припустила, що це її брат Ліам. — Ти вже вдруге згадуєш про Тин- даяр, сестро Етне. Звідки така певність?
