— Бо щоино тут був демонічнии тунель, — Етне вказала на вирву перед ґанком. — Він поглинув капітана аб Ґраиді і мало не забрав Еирін та герцоґа Довнала.
Шаина була приголомшена:
— То он чому ти лупцювала блискавками! А я думала.
— Ні, це неможливо! — похитала головою Ґвен, чиє обличчя виказувало ще більшии подив, ніж Шаинине. — Цього просто бути не може!
— А таки було, — озвалася Мораґ. — Ми з Етне самі бачили, на власні очі. Й відчували иого пекельну силу. А ви з’явилися вже запізно, коли він почав руинуватися.
— Я не сумніваюсь у ваших з Етне відчуттях, — сказала Ґвен. — Неможливо не це, неможливо інше. Сьогодні вранці у трактирникової доньки Ронвен, — вона кивнула в бік худенької дівчинки, яку саме втішала її мати, — було видіння про те, як у темряву Тиндаяру падає чоловік з мечем. За її описом — чорнявии, безбородии, але з довгими закрученими вусами. Словом, схожии на того ґвардшця, що їхав на чолі вашого загону. Це ж був капітан, так?
І Шаина, і Етне, і Мораґ разом утупились у Ґвен, потім так само дружно подивилися на ту дівчинку, Ронвен, відтак обмінялися між собою поглядами и захитали головами.
— Це справді неможливо, — впевнено сказала Етне.
— Просто збіг, — погодилася з нею Шаина.
— Неимовірнии, але збіг, — підтвердила Мораґ.
— А от і не збіг, — вирішила втрутитись у їхню розмову Еирін. — Ця Ронвен точно впізнала капітана аб Ґраиді. Ще и крикнула иому: „Це ви! Стережіться!“ Ви ж самі чули, Етне, Мораґ. І бачили, як вона вказувала на нього пальцем.
— Вона просто помилилася, — сказала Етне вже не так упевнено. — Мала видіння про якусь іншу подію, але, за дивовижним збігом, це видіння виявилося схожим на те, що сталося сьогодні.
Шаина, Мораґ і Ґвен згідно кивнули.
— Та що це з вами таке?! — Еирін спересердя аж тупнула ногою. її дратувала така незбагненна і вперта одностаи- ність хоча б через те, що сам факт пророцтва частково полегшував її почуття провини за смерть Ленана аб Ґраиді. — Ну, було дівчинці видіння. Ну, побачила вона маибутнє. Хіба це вперше?
— Певною мірою, так, — відповіла Етне. — Є різні типи пророцтв, і видіння картин маибутнього належать до категорії невідворотних. Тому провидиці
— Щось завжди буває вперше, — наполягала Еирін. — Зрештою, пророцтво таки здшснилося, незважаючи на її спробу відвернути иого.
Поки вони обговорювали видіння Ронвен, із трактиру почали потроху виходити налякані слуги та пожильці. Всі вони сторожко оминали гурт відьом, лише одна дівчина, десь Еиріниного віку чи, може, трохи старша, зіщулена та бліда, мов мрець, ішла просто на них, дивлячись перед собою порожнім, невидющим поглядом.
— Геи! — раптом пролунав гучнии і басовитии голос трактирника. — Тримаите ту кралю. Вона була з лиходіями.
Дівчина миттю позбулася всієї своє млявості та апатичності і з несподіваною спритністю кинулася до Еирін. її очі, досі порожні и бездумні, зненацька спалахнули хижою, несамовитою люттю. У груди їи влучили відразу три блискавки від відьом, дві великі вогняні кулі від відьмака з відьмачкою і навіть маленька, тьмяненька кулька, скерована Фіннелою.
Проте за якусь мить до цього юна чорна чаклунка таки встигла опанувати свою приховану силу. Еирін не побачила чарів, які вона застосувала, і не відчула на собі їхньої дії, бо блискавки и вогняні кулі завадили дівчині вдарити прицільно. Та, на жаль, останніи у її лихому житті удар не пропав марно, а знаишов іншу жертву — разом з уже мертвою чаклункою додолу впала і Ґвен.
Вона корчилась і кричала від нестерпного болю. Бренан негаино гепнувся біля Ґвен навколішки, але міг лише безпорадно и розпачливо дивитися на неї. Так само вчинив і Ліам, з тією тільки різницею, що він не мовчав, як Бренан, а бурмотів: „Ґвен, сестричко. люба, дорогенька. не лякаи мене. Як же так?..“ Фіннела пронизливо зоикнула, прити- сла руки до грудеи і зашепотіла: „Ні, ні, ні!. Це ж неправильно. Ми вже перемогли.“
