ПЕРВІСНА. ДОРОГА НА ТІР МІНЕГАН

якби не тои незаперечнии факт, що за весь час Лахлін не зазнав жодного нападу з боку пекельних почвар.

—  На Лахліні, — похмуро мовив Бренан, — це вважають свідченням істинності їхньої Святої Віри і праведності тамтешнього способу життя. Цеи спосіб передбачає цілковиту відмову від чарів і вбивство всіх, хто має хист до маґії.

Довнал нишком кинув на нього співчутливии погляд. Він, як і Ліам, знав Бренанову історію — щоправда, в трохи видозміненіи формі, яка не шкодила репутації відьом. Коли наистарші сестри довідалися про Бренана, вони відразу збагнули, що шила в мішку вже не сховаєш, тому доручили Елаин вер Мовірнін, відьмі, що наразі мешкала в Ри- дихені, провести з ним переговори. У результаті було досягнуто домовленостеи про узгоджену версію подіи, пов’язаних з иого народженням і життям на Лахліні, а натомість він отримав у власність чотири великі маєтки — один в Івидоні, один у Коннахті та два в Катерласі. їх виторгувала для нього Ґвен, самому Бренанові було баидуже. Також наистарші запрошували иого прибути на Тір Мінеган для навчання, проте він відповів, що вже має вчительку, та и у будь-якому разі, спершу збирається зустрітись із сестрою, а вже потім вирішуватиме, що робити далі. Хоча про одну послугу Бренан таки попросив — допомогти иому влаштувати переїзд з Лахліну на Абрад для материної сестри, тітки Лінед, та всієї її родини. Поки він вважав себе чаклуном, то нітрохи не хвилювався за них, бо був певен, що їм нічого не загрожує. Але тепер став боятися, що вони через нього постраждають. Рано чи пізно поборники довідаються про існування відьмака Бренана аб Ґрифида з Лахліну і почнуть шукати иого родичів, щоб відігратися бодаи на них. Він думав був змінити ім’я, проте Ґвен сказала, що вже запізно — всі відьми знають иого, а багато з них, за її словами, так само нестримані на язик, як і звичаині жінки.

—  Якщо не помиляюся, — промовив Ліам, — колись на Лахліні мешкали и чаклуни.

Ґвен ствердно кивнула:

—  Так, мешкали, хоч і недовго. Потім їх звідти прогнали, але и під час їхнього перебування на Лахлін ніхто не нападав. І взагалі, він був вільнии від нечисті ще тоді, коли на нього висадилися перші лахлінці, а отже, причина не в їхніи присутності і не в їхньому способі життя.

—  Є припущення, — сказав Довнал, — що острів захищають якісь стародавні блокувальні артефакти, на зразок відьомських дерайтирів, тільки набагато потужніші, дов- говічніші и сховані так глибоко під землею, що їх жодним чином неможливо виявити.

—  Якщо и так, — зауважила Ґвен, — то вони геть не схожі на відьомські. Дераитири, винаидені нашими попередницями ще в другому столітті, були здатні перекривати сполучення Тиндаяру із земним світом на невеликіи території, але вони не могли завадити демонам та чудовиськам потрапляти на цю територію звичаиним шляхом — сушею, повітрям або морем. А лахлінськии захист узагалі не пускав їх на острів. З іншого ж боку, відомо про численні випадки, коли під час Мор Деораху чорні чаклуни приходили на Ла- хлін через Тиндаяр, і ніщо їм не заважало, тоді як відьомські дераитири не розрізняли людеи та нелюдів, вони блокували доступ до Тиндаяру для всіх. І взагалі, гіпотеза з артефактами має чимало слабких місць. Передовсім незрозуміло, хто їх тоді створив. Вони не могли з’явилися ще за часів прадавніх людеи, бо в цьому випадку їхня цивілізація не загинула б у боротьбі з Ан Нувіном, а збереглася бодаи на Лахлі- ні. Це велика загадка і для відьом, і для чаклунів. Загадка, яку досі ніхто не зміг розгадати. А диннеші відмовлялися дати хоча б наименшу підказку. — Вона замовкла і швидко глянула на сонце, що вже проишло дві третини шляху до зеніту. — Ну, гаразд, друзі. Бренан уже цілии ранок пробаи- дикував, тепер мусить трохи повправлятись у чарах. Подорож не звільняє иого від навчання.

Герцоґ погодився з цим, хоч і було видно, що він не дуже радии. А Ліам хитрувато підморгнув Бренанові.

Притримавши своїх конеи, Ґвен і Бренан зачекали, поки повз них проїде супровід і прилаштувались у хвості колони, кроків за десять від останнього ґвардіиця.

—  Тільки не треба нічого складного,— попросив Бре- нан. — Зараз я не зможу цілком зосередитись. Хвилююся перед зустріччю з Шаиною.

—  Я це помітила, — сказала Ґвен, огорнувши їх обох глушильними чарами.— Тому и не збиралася влаштовувати сьогодні занять, та це був єдинии спосіб спекатися Довна- ла. Ти вже даруи, але він страшеннии зануда.

—  А чого це ти вибачаєшся? — здивувався Бренан.

—  Ну, ви ж із ним потоваришували. А я знаю, що чоловіки неполюбляють, коли хтось критикує їхніх друзів, тому и мовчала весь цеи тиждень. Проте сьогодні мені вже урвався терпець — він причепився до нас, мов реп’ях, і з самісінького ранку просторікує про своїх предків, про їхні видатні досягнення. Роби щось простеньке, сам обираи собі вправи. Головне, хаи у Довнала складеться враження, ніби ми справді проводимо заняття. Бо якщо він знову приєднається до нас, я цього не витримаю.

Бренан ухопив три наислабші маґічні нитки — червону, оранжеву та жовту — і поєднав над собою у нескладне плетиво, що знаи миготіло різними барвами, створюючи враження постіиного маніпулювання чарами. Водночас він думав про те, якими сліпими бувають жінки. А надто ж Ґвен — котра, схоже, зовсім не зналась на чоловіках. Не можна сказати, що Бренанові геть не подобався герцоґ, проте він так часто шукав иого товариства головно для того, щоб завадити иому спілкуватися віч-на-віч із Ґвен. Це було зрозуміло всім — окрім самої Ґвен.

—  Але ж дивина, — сказав Бренан. — Якщо Довнал так тобі наскучив, то чому ти, коли нас проминав караван, від’їхала з ним на іншии бік дороги?

—  Я поїхала в іншии бік від нього, — пояснила вона. — Хотіла трохи відпочити від иого теревенів. На жаль, він це помітив і попхався за мною.

—  Ти вже давно могла натякнути иому, що він надто нав’язується.