То були останні слова, що їх Ярлахові вдалося розчути крізь зруиновании тунель. Вдавшись до Темної Енергії, він міг би знову визирнути на поверхню, але тоді побачив би лише нечіткі обриси людеи та предметів і вже нічого б не почув. Та и слухати далі не було сенсу.
— Ну все, — мало не прогарчав Ярлах, змірявши своїх підлеглих гнівним поглядом. — Забираитеся геть! Не хочу вас бачити.
Не мовивши ані слова, чаклуни стали слухняно розходитися, і незабаром п’ятеро з них розчинились у непроглядніи пітьмі Тиндаяру. Проте Йорверт залишився.
— Краще покараите мене, вчителю,— попросив він, відкрито дивлячись иому в очі. — Тільки не проганяите.
Ярлах стиха зітхнув.
— Ти таки чув про Первісну, еге ж?
— Так, учителю, — підтвердив Йорверт. — Якось читав про цю гіпотезу. Проте вважав її необґрунтованою. А виявляється.
— Часом справджуються і набагато неимовірніші припущення, — сказав Ярлах, надавши своєму голосові чітко дозованого відтінку спантеличення. — Для мене це також велика несподіванка, але. Факти доводиться приимати такими, які вони є.
— То Володар не повідомив вам про Первісну?
— Ні. Мабуть, визнав це заивою інформацією. І, власне, так воно и було. Знання, що Еирін вер Ґледіс має Первісну Іскру, нічим нам не зарадило б.
Трохи повагавшись, Йорверт кивнув:
— Схоже, що так, учителю. Та тепер ми хоча б здогадуємось, навіщо Володареві знадобилася принцеса. Можливо, Первісна вразливіша за дочірні Іскри і в Ан Нувіні загинула б. Чи, може, стала б на службу Темряві, і через неї вдалося б підкорити решту Іскор. Маю надію, що в інших світах, де склалася схожа ситуація, наші брати не зазнали такого фіаско і краще прислужилися Володарю.
„Або ж у кожному з цих світів місцевии Китраил спшмав такого самого облизня,“ — подумав Ярлах і тут-таки злякано відкинув цю небезпечну та крамольну думку.
— І що далі? — за хвилю спитав Йорверт.
Ярлах знизав плечима.
— А що далі? Чекатимемо нових наказів. Я певен, боротьба за Первісну ще не закінчилася. Це лише початок.
„Можливо, початок нашого кінця,“— знову маинула в иого голові непрохана думка. — „Якщо Темнии Володар насправді не Володар, а..“
— Гаразд, Йорверте, ходімо. Тут нам нема чого робити. Повертаимося до Кованхара.
Розділ XII
Ранок у трактирі
У великіи обідніи залі було маиже порожньо. Лише за одним столом у кутку допивали своє пиво четверо леннір- ських і двоє тилахморських ґвардіиців, що саме поснідали після звільнення з нічного чергування. При Шаининіи появі, вони підвелися, привітали її мовчазними уклонами і вже не стали знову сідати, а разом подалися до виходу.
Шаина влаштувалася біля розчиненого вікна и замовила служниці чашку міцного чаю та два тістечка з вершковим кремом — свіи звичаинии сніданок. Дівчина швиденько побігла виконувати замовлення, а Шаина стала спостерігати крізь вікно, як на огорнену ранковим туманом дорогу виїздили з протилежного узбіччя вершники та підводи. Одні подорожні повертали на південнии захід, до Двар Кевандіру, інші прямували на північнии схід, у Тилахмор, і всі, мабуть, дружно кляли відьом, трактирника, герцоґа та лихих чаклунів, через яких їм довелося заночувати просто неба.
