Насправді ситуація була набагато складніша, ніжуявля-
ла собі Фіннела. Вночі Бренан розповів Шаині про свою з Ґвен розмову щодо їхнього спільного маибутнього і щиро визнав, що тепер з острахом чекає на її пробудження. Він боявся, що иого передчасне освідчення відштовхне Ґвен чи, принаимні, надасть їхнім стосункам гіркого присмаку вимушеності та ніяковості. А от Шаина, яка знала свою подругу змалку, дотримувалась іншої думки. Вона вважала, що Ґвен квапливо переконає себе в тому, що поділяє Бренано- ві почуття, і прискорить їхніи шлюб. Обидва варіанти були однаково небажані, тож навіть для самої Ґвен було на краще, що вона про все забула.
Ронвен принесла сніданок — смажене м’ясо з овочевим салатом і склянку соку з південних фруктів. Фіннела подякувала и негаино надіслала дівчинку до пральні забрати її речі, але спершу наказала переконатися, що вони гарно випрані та випрасувані. Ронвен прожогом побігла виконувати нове завдання, а Фіннела, взявшись до їжі, запитала:
— То ви не збираєтеся запрошувати її на Тір Мінеган?
Шаина заперечно похитала головою:
— Ні. Я и досі не вірю, що вона справді мала пророче видіння, та навіть коли и так, вона заслабка для нашої школи.
— Наскільки я знаю, більшість провидиць є слабкими чаклунками.
— Ми обираємо серед меншості.
— Що ж, ясно. — Фіннела замовкла, щоб розжувати и проковтнути шматочок м’яса. — Які ж ви, відьми, вперті и зарозумілі! Відмовляєтеся вірити в те, що навіть мені очевидно. Ну и дідько з вами! Все одно Ронвен поїде на Тір Мінеган. Я візьму її за покоївку.
— А навіщо?
— По-перше, мені справді потрібна покоївка, я вже втомилася робити все сама. А Ронвен, хоч і незграбна, але старанна. По-друге, мені шкода дівчинку, її тут затюкають. Не- хаи поїде з нами, а якщо и тоді ви не візьмете її до школи, буде служити в мене, і ми разом навчатимемось. Навіть так для Ронвен буде краще, ніж залишатись у цьому трактирі, де за неї вступається лише матір. До речі, по дорозі сюди я надибала маистра Придера, натякнула иому, що хочу наиняти Ронвен, а він у відповідь натякнув, що все залежить від суми, яку я запропоную за неї. На щастя, батько
дав мені вдосталь грошеи.
Шаина була здивована.
— Чому ти так за неї вболіваєш?
— Та не вболіваю, просто. Просто це несправедливо! Не можна так поводитися з чаклункою. Навіть на Півдні до чаклунів не ставляться з таким презирством. їх не люблять, побоюються, проте поважають. Я певна, що Еирін підтримає мене, ще и запропонує розділити витрати на відступну за Ронвен. — Фіннела відсьорбнула трохи соку. — До речі, про Еирін. Що тепер з нею буде? Ії відразу зроблять повноправною сестрою?
— Аж ніяк. Сила силою, і те, що вона контролює її, дуже добре. Однак Еирін ще мало знає і нічого не вміє, а для відьми головне не сила, а саме вміння та знання. Іи доведеться довгенько навчатися, щоб скласти всі іспити і здобути право називатися не меншою сестрою, а просто сестрою.
Фіннела відрізала ножем ще один шматочок м’яса и неквапно поклала иого до рота.
— Гм, просто сестрою. От цього я не збагну. Ваше Сестринство існує вже п’ятнадцять сторіч, а ви и досі не змогли вигадати окремої назви для наибільшої групи сестер. У вас є менші, є старші, є наистарші, а решта — чи то „просто“ сестри, чи „повноправні“, чи „звичаині“. Останнє навіть трохи принизливе — бо перегукується з висловом „звичаи- ні люди“.
— Не бачу в цьому нічого принизливого, — зауважила Шаина. — А взагалі, так і було задумано. Ще засновниця Сестринства, Меинір вер Гільде, заборонила вигадувати для звичаиних сестер будь-яку офіцшну назву. За її словами, менші нехаи навчаються, старші нехаи керують, а просто сестри мають пам’ятати, що вони теж люди і теж звичаині.
— А чому це старші керують? Я гадала, що Сестринство очолюють наистарші.
