ПЕРВІСНА. ДОРОГА НА ТІР МІНЕГАН

—  Та я ж кажу тобі, все гаразд. Еирін не потрібні няньки, вона и сама дасть собі раду. Тепер я точно вірю в Первісну Іскру.

Забігши до Еиріниної кімнати, Шаина з полегшенням переконалася, що тут усе спокшно. Сама Еирін, у сорочці та штанях, явно позичених із Моражиного ґардеробу, сиділа за невеличким столиком біля вікна з чарівним пером у руці. З лівого краю столу лежали два списані аркуші паперу, а над третім, списаним лише наполовину, Еирін якраз працювала перед Шаининою появою.

—  Вітаю, Шаино, — сказала вона, озирнувшись. — Будь ласка, зажди хвилинку. Я пишу батькові листа, це міи обов’язок. Скоро закінчу.

—  Гаразд, — погодилася Шаина.

У Кардуґалі вона залишила чималии стос паперу з чарами чекання. Це було обумовлено одним з пунктів угоди між королем Ленніру та Сестринством. Крім того, там передбачалося, що впродовж усього часу перебування иого дочки в ранзі меншої сестри відьми регулярно постачатимуть ио- му такии зачаровании папір з розрахунку три аркуші на тиждень, а також, на першу ж вимогу з боку Еирін, надсилатимуть написані нею листи — знов-таки, виходячи з вищевказаного розрахунку. Інші пункти угоди було прописано так само детально та конкретно — Келлах аб Тирнан виявився надзвичаино педантичною людиною.

—  До речі, — озвалася за хвилю Еирін. — Перевір імена загиблих ґвардіиців на першіи сторінці. Іх назвала мені Мо- раґ, вона присягається, що нікого не забула і нічого не наплутала, та все ж поглянь.

Шаина підіишла до столу, взяла аркуш, що лежав наилі- віше, і прочитала:

Любий тату!

Передовсім запевняю тебе, що я жива-здорова, ціла та неушкоджена. Так само й Фіннела нітрохи не постраждала — це я пишу для дядька Ріса та тітки Ідріс, коли ти даси їм читати мого листа.

А тепер назву тобі дванадцять імен, які назавжди залишаться в моєму серці. Це:

Ленан аб Ґрайді О’Нуллан, капітан Королівської Ґвардії

Ленніру;

Мадоґ аб Шоґрин О’Двайн, прапорщик Королівської

Ґвардії Ленніру;

Нейл аб Колім, рядовий Королівської Ґвардії Ленніру...

Пробігши поглядом увесь список, Шаина поклала аркуш на стіл і ствердно кивнула:

—  Так, усе правильно.

—  Дякую, — коротко відповіла Еирін, продовжуючи писати.

А Шаина відступила на пару кроків і пильніше придивилася до неї. Скидалося нате, що Мораґ мала вагомі підстави не турбуватися за Еирін. Якщо вві сні дівчина просто блокувала свою силу, як роблять усі малі відьми, то зараз вона стримувала її цілком по-дорослому — м’яко, маиже ніжно, але надіино. Саме так навчали тримати силу виховательки та наставниці, проте такого ідеально збалансованого поєднання м’якості, що дозволяла прикликати її будь-якої миті, та чіпкості, яка перешкоджала їи спонтанно звільнитися, учениці досягали за довгі роки тренувань. А Еирін опанувала це лише за одну ніч! Крім того, порівняно з учорашнім вечором, її сила ще трохи зросла.

„Вже обігнала Етне,“— констатувала Шаина.— „Скоро наздожене и мене.“

Нарешті Еирін дописала листа, розклала всі три аркуші перед собою. а потім схопила відразу три десятки ма- ґічних ниток і вправно, хаи і дещо напружено, та загалом бездоганно, сплела поштові чари.

Отетеріла Шаина аж рота роззявила від безмежного подиву, а Еирін повернула до неї голову і, мовби нічого не сталося, попросила: