— Даи мені батькову адресу.
Цілком механічно и бездумно Шаина створила в повітрі маґічнии символ, яким позначила аркуші в Кардуґалі. Цеи символ мав притягнути до себе надіслании лист — але тільки в тому разі, якщо иого точно скеровано.
Еирін додала адресу до свого плетива, на кілька секунд завмерла з підведеними руками, переконуючись, що все зробила правильно, а відтак привела чари в дію. Маґічнии лист зі швидкістю думки полинув у напрямку трохи західнішому від південного, а написане на папері залишилося. Еирін ще не була занадто самовпевненою і зберегла оригінал листа, щоб повторити спробу в разі помилки. Втім, Шаина не мала жодного сумніву, що лист надшшов за призначенням.
— Еирін. — насилу витиснула з себе вона. — Як. ти. це. — Шаина закашлялась, і врешті її прорвало: — Як ти це зробила? Це твоя Іскра? Вона все робить за тебе?
— Тебе аж трусить від страху, що я скажу „так“, — з легкою і трохи сумною усмішкою промовила Еирін. Вона встала зі стільця і проишлася по кімнаті, розминаючи втомлені від сидіння ноги. Чорні обтислі штани дуже добре пасували до її фігури; краще, ніж будь-яка з її суконь. — Тоді можеш заспокоїтися. Це зробила я сама, а не моя Іскра. Хоча, в певному сенсі, вона таки допомагає мені, але це не значить, що в неї є розум. Коли я поділилася нею з Ґвен, вона — не Іскра, а Ґвен, — скористалася моєю силою, щоб зцілити себе, після чого вона — тепер уже не Ґвен, а Іскра, — передала мені всі її знання та вміння.
Шаина розгублено закліпала очима.
— Ти хочеш сказати, що тепер маєш усю Ґвенину пам’ять?
— Ні, не всю, лише те, що пов’язано з маґією. І це не можна назвати пам’яттю. Це. ну, ніби книжка, тільки всередині мене. — Еирін присіла на краи розстеленого ліжка. — Навіть не в моїи голові, а. десь у невизначеному місці. Ії тримає моя Іскра, а коли виникає потреба, дає мені почитати. Саме тои розділ, якии я хочу вивчити.
— Отже, — сказала Шаина, вмостившись на стільці, — ти ніби навчаєшся за цією книжкою?
— Не „ніби“, а саме навчаюсь. Тільки дуже швидко, над- звичаино швидко. Так було і з поштовими чарами. Мораґ наклала на один аркуш плетиво чекання, я написала на іншому своє ім’я, захотіла дізнатися, як надсилати листа, — і
тут-таки в мої и голові з’явились усі необхідні знання. Першого разу промахнулася навіть на такіи маліи відстані, з одного кутка в іншии; вдруге вже все вдалося, хоча останньої миті мало не зірвалось; а втретє я діяла маиже автоматично.
— І при цьому, мабуть, не все розуміла.
Еирін ствердно кивнула:
— Саме так. Я вже и сама збагнула, що не варто братися за такі складні речі, попервах краще обмежитися наипро- стішим. Та коли вже опанувала поштові чари, то вирішила скористатися з цього и написати батькові листа.
Шаина повільно похитала головою:
— І все ж, це просто неимовірно! Щоб так швидко и легко засвоювалися знання, вміння, навички.
Еирін зітхнула, її смарагдові очі зажурено подивились на Шаину.
— Не скажу, що це легко. Швидко — так, легко — ні. Навпаки, дуже важко. Коли за якусь секунду в голову запихають купу знань, та ще и таким робом, щоб вони були готові до застосування. це, скажу тобі, не наиприємніше відчуття. Я лише годину, як прокинулась, а вже втомлена. Щоб трохи відпочити и відволіктися, сіла писати листа — та він, як на лихо, написався до непристоиності швидко. Добре хоч моя Іскра виявилась не надто жадібною и запозичилау Ґвен лише практичні знання, лише ті, що потрібні для створення чарів. Мені тільки теорії бракувало.
— Проте, — зауважила Шаина, — ти якось довідалася, що в тебе Первісна Іскра. А це ж чиста теорія, яка не має значення для практичної роботи з чарами.
— Саме тому я переиняла у Ґвен лише сам цеи факт, без жодних пояснень. А що це означає, мені розповіла Мораґ. — Зненацька Еирін пустотливо всміхнулася. — Вона була така налякана, коли на хвильку виишла до мильні, а повернувшись, побачила, що я вже прокинулася, сиджу в ліжку и тримаю в долоні маленькии маґічнии вогник.
— Ії переляк можна зрозуміти. Та, бачу, вона швидко оговталась і запропонувала тобі зробити щось складніше.
