Виконуючи побажання клієнта, візник їхав без поспіху. Шимас, відкинувшись на м’яку спинку сидіння, дивився в чисте осіннє небо і думав про те, що за останні чотири тижні набув цікавого досвіду, хоча и волів би иого уникнути. Цеи досвід не становив ні наименшої цінності для тієї роботи, якіи він присвятив своє життя, і якби диннеші запропонував иому якусь приинятну альтернативу — наприклад, провести певнии час усамітнено, але з відносним комфортом, у затишніи хатині посеред Едандирського лісу, що на південь від Кованхара, — Шимас охоче б на це пристав.
„От повернуся додому,“— вкотре сказав він собі,— „і більше носа не поткну за міську браму. Годі вже з мене цих подорожеи!“
Утім, иого мандрівну Південним Абрадом не можна було назвати важкою, сповненою прикрих пригод та злигоднів. Диннеші забезпечив иого і конем, і грошима, і одягом, а в кожному містечку Півдня, так само як і на Півночі, неодмінно мешкали чаклуни, які радо приимали свого північного колеґу, та ще и науковця. Тои-таки диннеші подбав і про те, щоб Шимас мав при собі маґічну копію своєї грамоти професора Кованхарського Університету, тож нікому и на думку не спадало вважати иого проидисвітом.
З Тір на х-Еидалу він вирушив прямісінько до Ленніру, і в Кардуґалі зустрівся з тамтешнім чаклуном, Іґаном аб Кі- ном, якому розповів і про розгадане пророцтво, і про реакцію на нього з боку Ярлаха аб Конала, що виявився чорним чаклуном. А щоб звести до мінімуму потребу в брехні, Шимас просто сказав, що після удару Темної Енерґії невідь яким чином опинився на Півдні, за п’ятдесят миль на схід від Дин Краннаха, і при цьому втратив сім днів. Мовляв, сам губиться в здогадах, що з ним сталося, але в одному цілком певен: Ярлах тут ні до чого, він мав явнии і безсумнівнии намір убити иого.
Повірив иому Іґан аб Кін чи ні, але, за відсутності інших, прииняв це пояснення. А успішна верифікація Пророцтва про Першу із Шимасовими тлумаченнями справила на нього величезне враження. Він доповів про все королю Келла- хові, а тои, неабияк стривожившись, негаино надіслав навздогін за Еирін аж трьох гінців, спрямувавши їхрізними дорогами, а ще одного відрядив до Евраха, хоч і не знав, чи є там відьма, бо попередня гостя еврахського ґрафа, Мораґ вер Дерін, наразі супроводжувала иого дочку до Тір Міне- гану. Шимасові ж король надав у супровід двох ґвардшців, які товаришували иому в дорозі до самого Конві, а там розпрощалися з ним, переконавшись, що він сів на корабель, якии плив через Румнахську затоку.
Ґрафськии палац було розташовано неподалік порту, і незабаром бричка під’їхала до розчинених бічних воріт зовнішньої огорожі. Щоб охорона пропустила иого у двір, вистачило и професорської грамоти, а далі вже довелося скористатися рекомендацшним листом, що иого власноруч написав Келлах аб Тирнан. Лист від короля, ще и батька нової відьми („Та вже ж, професоре, ми ще з літа знаємо. Це ж не якиись там задрипании Тилахмор.“] дозволив Шимасові уникнути бюрократичної тяганини з нижчими придворними чинами и негаино відкрив иому дорогу аж до наиви- щих верхів. Якби він захотів зустрітися з ґрафом Раґналом аб Мавоном, тои не змусив би довго на себе чекати, проте Шимас не мав до ґрафа жодних справ — иого цікавили лише відьми. На це иому повідомили, що старша з них, леді Аиліш вер Нів, пішла в місто і ще не повернулася, зате друга, леді Ріана вер Шонаґ, зараз перебуває в палаці.
Нівроку бундючна служниця середнього віку провела Шимаса до просторої вітальні розкішних гостьових покої в, залишила иого там, а сама подалася доповідати леді Рі- ані про гостя-чаклуна. Менш ніж за десять хвилин до кімнати ввіишла висока жінка в ошатніи сукні з блідо-блакитного шовку, вишитого золотими нитками. Попри свіи зріст (а вона була десь на дюим вища за Шимаса, що мав понад шість футів*], жінка здавалася дуже тендітною че-
Близько 180 см. Розповідаючи про світ, у якому ніколи не було ні французів, ні Французької Революції, нам видається зовсім недоречним послуговуватися метричною системою одиниць.
рез надмірну худорлявість статури, і навіть особливии кріи вбрання не міг приховати, що в неї завузькі стегна и замалі груди. Відьму в ніи виказувало хіба що коротке, лише до плечеи, темне волосся; звичаині знатні жінки вважали таку зачіску мало не за непристоину і змалечку відрощували собі довгі коси, а відьмам було начхати на умовності, вони керувалися головно тим, як їм краще пасує і як зручніше. На вигляд Ріані вер Шонаґ було близько двадцяти, з чого Шимас зробив висновок, що вона, имовірно, ще молода. Можливо, лише недавно стала повноправною сестрою.
При її появі Шимас легко вклонився, відьма відповіла иому кивком.
— Мені сказали, що ви професор Кованхарського Університету.
— Так, пані. Професор Шимас аб Неиван, викладач на кафедрі пророцтв і яснобачення.
Влаштувавшись у кріслі, Ріана вер Шонаґ жестом запропонувала иому сідати.
— А ви обрали дивнии для чоловіка фах, професоре.
— Я спеціалізуюсь на тлумаченні пророцтв, — пояснив Шимас, розмістившись навпроти неї. У грудях иому замуляло недобре передчуття: він знав, що одного з гінців леннір- ськии король надіслав до Евраха, проте з реакції співрозмовниці стало зрозуміло, що вона вперше чує иого ім’я. — Зокрема, я розгадав відоме Пророцтво про Першу.
— Мабуть, це видатне досягнення, — ввічливо мовила відьма, втім, не приховуючи своєї баидужості.
— Не знаю, чи видатне, — зауважив Шимас, — але актуальне. Воно ж стосується вашої нової сестри Еирін вер Ґле- діс та її Первісної Іскри.
