Наступні кілька хвилин Бренан намагався тримати в руках усі нитки розмови, щоб не дозволити Фіннелі знову зісковзнути на цю дражливу тему. Потім до них підшшли
Шаина, Етне та ще троє відьом, які явно виказували бажання поговорити з однією лише Ґвен. Бренан тільки зрадів цьому и негаино запропонував Фіннелі своє товариство.
— Це дуже мило з твого боку, — охоче погодилася вона. — Я саме збиралася подихати свіжим повітрям. — І звернулась до Ронвен, що скромно стояла осторонь: — Золотко, на сьогодні з тебе досить. Можеш піти нагору и відпочити. Тільки не думаи засинати, мені ти ще потрібна.
Здавалося, Ронвен тільки и чекала цих слів. Вона полегшено зітхнула і, невміло притримуючи спідниці, подалася до сходів. А Фіннела схопила Бренана під руку и потягла через залу та їдальню до двереи, що вели на просторе заднє подвір’я — яке, на відміну від переднього, де розгулювали гості и вешталися слуги, було безлюдним. Чи то пак, маиже безлюдним — по іншии иого бік, біля самого ставка, видні- лась у сутінках тендітна дівоча постать.
— Це Еирін, — повідомив Бренан, на секунду викликавши маґічнии зір і побачивши сяиво, яке випромінювала її Іскра.
— От і добре! — сказала Фіннела. — Ходімо до неї, розкажемо про вас із Ґвен. Мабуть, вона ще нічого не чула.
— Гаразд, тільки зажди хвильку,— промовив Бренан, не рушивши з місця. — Спершу я маю до тебе одне прохання.
— Яке?
— Ти мало не проговорилася про. ну, про те, що я казав, коли Ґвен була поранена. А ти ж обіцяла Шаині мовчати.
— Так, обіцяла. Але тепер це не має значення, бо ви заручилися. Ох! — Фіннелині очі зблиснули в присмерку: це вона так рвучко скинула голову, що в її очах на коротку мить промаинуло відображення освітленого вікна. — То ти не сказав їи нічогісінько? Не сказав тих чудових, тих чарівних слів? Ви просто вирішили побратись, і квит?
Бренан ніяково відвів погляд і спрямував иого на Еирін, що так і стояла непорушно біля ставка.
— Ну. власне. не сказав. Ми просто домовилися, що одружимось.
Фіннела розчаровано зітхнула.
— Це так прозаїчно. І неправильно. Геть неправильно. Ти ж мусив стати перед нею навколішки, освідчитись у коханні, попросити її руки. Отак це робиться, бовдуре ла- хлінськии! — Вона аж розсердилася. — Саме цього чекала від тебе Ґвен. А ти. просто
— Фіннело.
— І не заперечуи, — затялась вона на своєму. — Цього не можна так залишати. От закінчиться вечірка, ти підеш до Ґвен і зробиш усе, як належить. Я навчу тебе, що треба казати, раз ти такии затуркании, такии.
— Фіннело, стриваи! — Бренан міцно вхопив дівчину за плечі, щоб бодаи трохи вгамувати її запал. — Прошу тебе, дуже прошу, не втручаися в наші стосунки. У нас із Ґвен усе иде добре. так добре, як тільки це можливо. Зрозуміи, нарешті, що річ не в мені, не в тому, що я лахлінськии бовдур. Гадаєш, я б не хотів учинити так, як ти говорила? І навколішки стати, і освідчитись, і попросити руки. Та я б радо це зробив — але Ґвен до цього не готова.
Фіннела розгублено закліпала очима.
— Як не готова? Ви ж заручилися.
— Атож, заручилися. Ґвен готова до заручин. Може, навіть готова до весілля. Та ще не готова почути, що я кохаю її, бо не знає, яктоді повестися, що мені відповісти. Вонаж колишня відьма, збагни це. Ії виховували інакше, ніж нас. Ґвен від самого малечку навчали, що кохання не для неї, що це небезпечне та згубне почуття. Ця наука так укорінилась у ніи, що навіть зараз, плануючи наше подружнє життя, вона може говорити про кохання лише в маибутньому часі. Про те, як ми обоє чекаємо иого і як нам буде добре, коли воно нарешті прииде.
Фіннела знову зітнула — тепер уже співчутливо.
