— Даруи, Бренане. Це не ти бовдур, це я дурепа. Мала б і сама второпати, що з Ґвен усе непросто. Вона досі тримається, як справжня відьма, а що там коїться в її голові.
важко и уявити. Але я вірю, що все владнається. Не може не владнатися. Ви ж така гарна пара, вам просто призначено бути разом. Я певна, ви подолаєте всі труднощі.
— Я теж на це сподіваюся.
— Тим більше, — раптом додала Фіннела, — що про кохання Ґвен знає не з чуток. І якщо на світі є хлопець, якого вона здатна покохати, то це саме ти. Адже ти такии схо- жии на Шаину. — Тут вона зоикнула і швиденько затулила долонями почервоніле від сорому обличчя. — Ои, що я верзу!. Пробач, Бренане, пробач, будь ласка. Я. я не дурна, я лиха, я така лиха!... Як я тільки могла?.
Фіннела розвернулася і, вся знітившись, прожогом забігла до будинку. Бренан лише провів її поглядом, відчуваючи, як і иого щоки паленіють від збентеження.
Утім, щоино почуте не стало для нього новиною. Про стосунки, що пов’язували Ґвен із Шаиною, він здогадався ще місяць тому — як з тонких, дуже делікатних натяків Ліа- ма, так і з розповідеи Ґвен. Певна річ, вона ні словом про це не згадувала, однак сам її тон, коли мова заходила про Шаину, говорив сам за себе. Зрештою Бренан наважився відверто розпитати про все Ліама, а тои, недбало стенувши плечима, сказав: „Так вона ж тоді була відьмою. Це ніби в попередньому житті..“
Зустрівшись із сестрою, Бренан швидко переконався, що Шаина не має жодних претензіи на Ґвен, навпаки — щиро вболіває за нього. Та и поведінка самої Ґвен свідчила, що для неї це залишилось у минулому, і якщо попервах Бренан ще почував якусь настороженість (не ревнощі, ні), то незабаром заспокоївся. Просто викинув усе це з голови і намагався не згадувати.
Проте Фіннела иому нагадала. І це в жодному разі не була обмовка, її слова звучали так доладно, так уїдливо, з такою жорстокою іронією, що вона, мабуть, довгенько обігравала їх у думках. Інша річ, що негаино пошкодувала, сказавши це вголос.
Але чому? Чим Ґвен могла дозолити їи, що Фіннела так думала про неї ? За ці два з половиною тижні вони ж начебто не встигли сериозно посваритися, хоча и було кілька обмінів шпильками — та Фіннела з усіма так поводилася, вона жодного дня не могла прожити без маленьких конфліктів. Проте
Бренан здригнувся, відчувши легкии дотик чарів. У цих чарах не було нічого загрозливого, та все одно він подумки вилаяв себе. Він робив це завжди, коли поруч не було Ґвен, яка дорікнула б иому за відсутність захисної реакції. Кожен чаклун, кожна відьма реагували на будь-які незнаиомі чари однаковим чином — рефлекторно вдавалися до маґії, щоб за потреби захистити себе. А Бренан за роки життя на Ла- хліні привчив себе чарувати лише усвідомлено, і це також був захист — захист від вірної смерті, що чекала б на нього в тому разі, якби він виказав себе, несвідомо застосувавши маґію у відповідь на якусь несподіванку, на зразок гучного вигуку біля самісінького вуха або міцного стусана в спину. Тут, на Абраді, такии захист став заивим, проте він досі не міг позбутися рефлексу рятівної бездіяльності, що дозволив иому вижити на Лахліні...
Бренан озирнувся и помітив, як Еирін махає иому рукою, запрошуючи до себе. У відповідь він ствердно кивнув і рушив у бік ставка, трохи загостривши свіи зір, щоб краще бачити в сутінках.
Сьогодні Еирін, уперше після від’їзду з Тирконнела, столиці Торфаину, надягла сукню замість штанів, проте від цього не стала більше схожою на принцесу. Вона була. просто відьмою. Справжнісінькою відьмою, чи не наивідьом- ськішою з усіх присутніх у ціи садибі, за винятком хіба Етне вер Рошін та Івін вер Шінед. Бренан ніколи б не повірив, що Іскра Еирін пробудилася лише двадцять один день тому, якби сам не був свідком тих подіи, якби на власні очі не бачив того сліпучого спалаху. Потім вона стала світитись уже не так яскраво, але день у день її сила потроху зростала і, здається, якраз сьогодні зрівнялась із Шаининою. А коли и ні, то завтра вже точно зрівняється.
Якщо не рахувати сестри, то за ці півмісяця Бренан наи- більше здружився саме з Еирін. Вони були близькі за віком, а різницю в два з половиною роки компенсувала її передчасна дорослість. До того ж, Бренан чимало часу проводив з нею разом, оскільки вона навчалась у Ґвен чарів — точніше, навчалася розуміти и усвідомлено застосовувати ті практичні навички, що їх Первісна Іскра запозичила у Ґвен в обмін на порятунок від смерті. Шаина з Етне також намагались навчати Еирін, проте наикращии результат давали саме заняття з Ґвен, яка інтуїтивно відчувала, чого потребує учениця, а Еирін, своєю чергою, з півслова розуміла всі її вказівки і завжди правильно їх виконувала. Всупереч Бре- нановим побоюванням, Ґвен нітрохи не страждала від усвідомлення того факту, що з наслідків її багаторічної кропі- ткої праці тепер користається інша відьма. Навпаки, вона раділа, що її знання та вміння, більша частина яких не мала для неї практичної цінності після втрати Іскри, таки зна- ишли своє застосування, а отже, всі зусилля, докладені до їх здобуття, не пішли намарне. Ще Ґвен неабияк пишалася тим, що навчає відьму з Первісною Іскрою, в існування якої завжди вірила, і щиро вважала це великою честю для себе. А на додачу вона почувалася зобов’язаною Еирін життям і прагнула віддячити їи усім, що тільки було в її силах.
У перші дні після пробудження своєї Іскри Еирін особливо гостро потребувала допомоги від Ґвен. Це був кри- тичнии для неї період, якии вони перечекали в Тилахмо- рі, скориставшись гостинністю герцоґа Довнала аб Конхо- вара. Саме заҐвениного сприяння Еирін навчилася контролювати здобуті Іскрою знання, або, за її власним висловом, „тримати книгу заклять під замком“, не дозволяти інформації спонтанно вивільнюватися від наименшої згадки про маґію і лізти їи до голови, викликаючи сильні міґрені. Ні Шаина, ні Етне, ні Мораґ не могли цьому зарадити, і лише коли до справи бралася Ґвен, шалені атаки на розум Еирін припинялися. Чому так відбувалося, з’ясувати не вдалося — та, безперечно, це якось було пов’язано з тим, що знання з „книги заклять“ належали Ґвен. Попервах тільки з нею однією Еирін могла спокшно говорити про чари, не вигукуючи раз по раз: „Ои! Тепер я знаю, як..“
У герцоґовім палаці вони оселились у суміжних покоях зі спільною вітальнею, іґнорували більшість розваг, які Довнал улаштовував для своїх гостеи, і цілком зосередилися на навчанні. Ґвен почала з наиелементарніших плетив, навіть не з плетив, а просто з маніпуляціи маґічними нитками різних кольорів. Еирін вистачало и однієї спроби, щоб засвоїти кожну вправу, потім вона вислуховувала від Ґвен необхідні теоретичні пояснення і переходила до складніших елементів. Бренан, що був присутніи при цьому, не знав, ким иому більше захоплюватися — Еирін, яка з фантастичною швидкістю опановувала відьомську маґію, чи Ґвен, що впевнено вела її крізь хащі свого дитячого досвіду, обираючи шлях, якии перетворював цю запаморочливу гонитву за знаннями на якусь подобу систематичного навчання. Вже на четвертии день Еирін, розплачуючись за науку нестерпним головним болем, таки досягла того рівня маґічного самоконтролю, що дозволяв їи отримувати інформацію зі своєї „книги заклять“ лише з усвідомленого и чітко сформульованого бажання, а не на саму думку
