північ Ленніру була частиною Рум- нахського Королівства. Відколи міи предок Дуґал аб Артир захопив ті землі, вони за фактом стали леннірськими, і не має ніякого значення, справедливим було це завоювання чи неправедним — в Угоді про обмежении неитралітет чітко прописано, що звільнення загарбаних ворогом терито- ріи також вважається наступальними діями. Загалом, Угода має дві цілі: по-перше, запобігти виникненню ситуаціи, коли б чаклуни воювали проти чаклунів, а по-друге, не дозволити чаклунам виступати в ролі загарбників. Кожен юнак і кожна дівчина з чаклунським хистом у віці чотирнадцяти років підписують Угоду и зобов’язуються виконувати всі її положення.
— А відьми?
— У нас існують свої правила, з одного боку, гнучкіші, а з іншого — жорсткіші. Ми не потребуємо такої угоди, бо маємо єдине керівництво і єдині, обов’язкові для всіх сестер, закони. до речі, для тебе вони також обов’язкові. А в чаклунів єдиного керівництва немає, тому вони мусять дотримуватися цілої низки домовленостеи, зокрема и Угоди про неитралітет, яку визнають усі абрадські королівства і виступають ґарантами її виконання на своїи території. Тут якраз і є шпаринка, як обшти цю Угоду, оскільки лахлін- ськии уряд її не визнає, а офіцшно санкціоновані ним убивства всіх людеи з хистом до маґії можна розцінити, як ведення неоголошеної віини проти всієї чаклунської громади. Проте міи дід Тирнан вважав, що звірячі порядки на Ла- хліні вигідні більшості чаклунів, бо наочно демонструють абрадцям, до чого може призвести цілковита заборона чарів.
— Може, и так, — сказав Бренан. — Однак є и вагоміша причина, чому ні чаклуни, ні відьми не поспішають розбиратися з Лахліном. Вони просто не знають, що з ним робити. Я говорив про це з Ґвен, і вона твердить, що всі шанси для силового розв’язання лахлінської проблеми було згаяно ще в минулому тисячолітті. Тут я згоден з нею. Я зріс на Лахліні, тому знаю, що лахлінці до останнього боротимуться з тим, хто виступить проти їхньої Святої Віри. Переважна їх більшість живе в злиднях, які и не снилися більшості абрадців, проте вони пишаються своїм життям, бо вважають иого праведним. Для них чари не просто гріх, як на Півдні, а пекельна мерзота, тому кожен, хто користується маґією, в їхньому уявленні є слугою Китраила. Я чув — про це на Лахліні говорять пошепки, з великою осторогою, — що король Імар відступився від віри через смерть своєї дружини, якіи не дозволили вжити абрадських ліків, що могли б урятувати її. Цілком допускаю, що це правда, бо з власного досвіду знаю, як нестерпно боляче втрачати рідних лю- деи, коли є спосіб зберегти їм життя, а ти не можеш ним скористатися. І якщо король справді відступник, я иому не заздрю. Він однаково не зможе нічого змінити на Лахліні — і не лише тому, що за Його спиною стоїть Конґреґація Святої Віри, яка, власне, и керує країною. Просто весь Лахлін не хоче ніяких змін, і одна людина, навіть наділена наиви- щою владою, безсила перед волею цілого народу. А чаклунам з відьмами, щоб завоювати Лахлін, замало буде перемогти лахлінську армію и перебити поборників. Крім того, доведеться винищити половину простих лахлінців, аби інша половина, залякана такою жорстокістю, підкорилася новіи владі. — Бренан ненадовго замовк, а потім додав: — Та, мабуть, я ще и великии оптиміст, коли кажу лише про половину.
Еирін пильно подивилася на нього.
— Бренане, ти частенько називаєш себе простим хлопцем, селянським сином, ніби навмисне цим прибідняєшся, щоб ніхто не сприимав тебе сериозно і не чекав нічого видатного. Та скажу тобі, як королівська дочка: коли ти забуваєш про своє походження, то починаєш мислити, мов справжніи принц. Прості люди, селянські діти, вважають королів всемогутніми, і тільки королі розуміють всю слабкість та непевність своєї влади. Що краще я пізнаю тебе, то більше переконуюся, якии ти унікальнии хлопець — і не лише через твоє відьмацтво. Мені дуже пощастило, що я не зустріла тебе раніше, скажімо, торік.
— Чому пощастило? — здивувався Бренан.
— Бо тоді я не знала про свою Іскру і могла здуру вискочити за тебе заміж. А міи батько був би тільки радии зяте- ві-відьмакові. От иому б точно було начхати, що ти селян- ськии син.
Бренан усміхнувся:
— Торік я и сам не знав, що є відьмаком. І якби ми зустрілись, я б відразу помітив твою приховану маґічну силу, розповів би про неї тобі, а ти б звернулася за роз’ясненнями до вашого чаклуна... — Він осікся. — Ох, вибач, мене занесло. Ти ж просто сказала мені комплімент. А я від згадки про Лахлін зробився занадто сериознии. Ще и хвилююся за тітку з дядьком, за їхніх дітеи...
— Від них досі немає звістки?
— Ні. Позавчора сестра Моркадес на моє прохання розшукала того моряка и попросила иого детально описати зовнішність жінки, якіи він передав листа. Це точно була тітка Лінед — тож кровні чари мали спрацювати. Звичаи- но, якщо конверт розкрив замість неї дядько Киннах. але навіщо иому це робити, він же неписьменнии. І Моркадес запевняє, що моряк не бреше, лист справді діишов за призначенням. Ніби все гаразд, от тільки на серці неспокшно. Боюся, тітка з дядьком утнули якусь дурницю. Вони ж такі забиті, затуркані, задурені. як усі лахлінці. їм, звісно, вистачить розуму тримати язика за зубами, але сама думка про переїзд на Абрад — під владу Китраила — могла їх дуже налякати. А як вони відреагували на те, що я відьмак, ще и маю сестру-відьму, страшно навіть подумати. Може, не варто було про все це писати.
— Ти не мав іншого вибору, Бренане, — переконано мовила Еирін. — Ти мусив попередити їх про небезпеку. От Шаина за них спокшна.
— Ще б пак. Вона ж. ну, їи однаково, що з ними буде. Я її розумію: для неї вони нічого не значать, вона їх не знає, і ї и досить того, що до мене вони ставилися не надто приязно. А проте, це мої рідні. Я два роки прожив разом з ними, прихилився до них, надто ж до наименших кузин — Марвен і Ґраине. Хоча дівчата, за прикладом старших, дерли пере- ді мною носа, зневажливо називали мене дармоїдом, та все одно я їх любив. і досі люблю.
Еирін промовчала. Схоже, збагнула, що втішати иого не варто, що Бренан і так ситии заспокійливими словами від Шаини та Ґвен. Натомість вона створила в руці світлову кульку і легенько підкинула її вгору, де та и зависла. Потім ухопила жмут з півсотні різнобарвних маґічних ниток, маи- стерно сплела перед собою дзеркальну поверхню овальної форми і прискіпливо оглянула своє відображення в цьому чарівному люстерку.
