Иорверт підвівся із сінника, що правив иому за ліжко, взув чоботи, накинув підбитии хутром плащ і, підшшовши до виходу з печери, відхилив убік грубе рядно, просочене, як і стіни печери, спеціальними чарами, що були покликані утримувати всередині тепло.
В обличчя иому дихнуло колючим морозним повітрям, від якого миттю задубіло підборіддя и неприємно защипало носа. Взагалі, Иорверт був звичнии до холодів, бо наро
дився і зріс у Тір на н-Ґалі, якии на Абраді вважався північною країною із суворим кліматом. Але тільки тут, на Ла- хліні, він збагнув, що таке справжня зима. Та и то ще не до кінця — адже зараз був лише кінець гедрева, осіннього місяця*. Страшно навіть подумати, що коїтиметься тут у ра- ґвирі та хвероді.
Напнувши на голову пухнасту хутряну шапку и надівши рукавиці, Иорверт виишов з печери на засніжене плато, огороджене з півночі, заходу та сходу маиже прямовисними скелями заввишки щонаименше п’ятдесят футів, а з південного боку — широкою та глибокою ущелиною. На плато виходило п’ять печер, у одніи з яких розмістилися шестеро ватажків, дві наибільші заимали рядові повстанці зі старши- нами-десятниками, у четвертіи зберігалися харчові припаси, а ще одна поки була вільна — її Иорверт залишив для місцевих чаклунів, які зважаться долучитися до повстання. Він відшукав це місце ще за тиждень до того, як наглядачі Архарської каменярні отруїлися буцімто зіпсутим м'ясом (а насправді чар-зіллям, виготовленим маистром Шо- варом), що и дозволило каторжникам підняти бунт. Перш ніж приєднатися до них під іменем Еинара аб Дилана з Тар- каррая, Иорверт добряче тут попрацював, розширив та поглибив печери і зміцнив їх чарами від можливих обвалів. А коли став на чолі повстання, запропонував решті ватажків перенести сюди табір. Після огляду місцевості та недовгого обговорення вони визнали пропозицію слушною, бо тутешні печери були місткі та просторі, а саме розташування плато перетворювало иого на неприступну фортецю. До нього вела єдина стежина, така крута и вузька, що нею можна підніматися лише вервечкою, один за одним, тож для її охорони цілком вистачало и десятка стрільців, які були
Як було вже зазначено в першіи книзі, абрадськии рік поділяється на дев'ять місяців:
здатні перекрити шлях ціліи армії.
Певна річ, за звичаиних обставин це плато перетворилося б на пастку для повстанців — тут їх було легко заблокувати, перекривши єдинии можливии шлях постачання продовольства, і врешті-решт виснажити голодом. Проте Иорвертуже довів повстанцям, що будь-які гори для нього не проблема. Він, звісно, остерігся зникати в них на очах, а потім з’являтися просто з повітря; натомість удавався до хитрощів — з допомогою левітаціиних чарів забирався на верхівку наинижчої, східної скелі і вже там, нікому не види- мии, переходив до Тиндаяру. А повертаючись назад із харчами, скидав пакунки вниз, уповільнюючи їхнє падіння, після чого спускався на плато сам. Крім того, Иорверт потроху пробивав тунель через гору, щоб зробити додатковии вихід з табору, про якии вороги и гадки не матимуть. Це остаточно заспокоїло навіть наибільших скептиків, стурбованих тим, як вони вибиратимуться звідси навесні, коли їх уже точно візьмуть в облогу.
Ніч була хоч і дуже морозна, але тиха и безвітряна. У чистому небі, за відсутності місяця, яскраво сяяли зорі. Посеред плато горіло вогнище — попервах дехто з повстанців заперечував проти такої недбалості, проте більшість погодилася з ватажками, що рано чи пізно їхнш табір однаково знаидуть, а нести нічне чергування в темряві, не маючи змоги бодаи трохи зігрітися, було важко.
Довкола вогнища сиділо четверо вартових, а ще четверо проходжалися над самою кручею, тримаючи напоготові рушниці і сторожко вдивляючись униз. При Иорвертовіи появі один з тих, що якраз грілися, високии чоловік років тридцяти, підвівся и рушив до нього.
Кожен, хто зустрічав Брадена аб Меиласа, з першого погляду визнавав у ньому кадрового віиськового — і нітрохи не помилявся. Ще три роки тому Браден був леитенан- том лахлінської армії і служив заступником командира роти, дислокованої в Минтаху, на сході Лахліну. Якось увечері він несподівано повернувся додому, хоч мав чергувати до ранку, і застав свою дружину в обшмах коханця. Жінка кинулася до нього з банальними и безглуздими словами: „Це не те, що ти думаєш..“ — та Браден відштовхнув її вбік, вихопив з ліжка коханця и пожбурив через вікно на вулицю. Потім повернувся до дружини з наміром сказати іи, що більше не переступить порогу цього дому, і лише тоді побачив, що від иого поштовху вона дуже невдало впала и розбила собі голову об чавунні ґрати каміна.
Це був очевиднии нещаснии випадок, ще и за пом’якшувальних обставин, і Брадена напевно б виправдали, якби коханцем иого дружини не був поборник, що обшмав важливу посаду в Минтахському діоцезі Конґреґації. Свіи політ з вікна спальні на вуличну бруківку він оцінив надзви- чаино високо, тому леитенанта судили за умисне вбивство і лише завдяки заступництву иого вшськових командирів не прирекли до страти. Браден отримав довічну каторгу, два роки працював веслярем на ґалері, а чотири місяці тому иого перевели на Архарську каменярню, де він зустрів Аврона аб Кадуґана, свого колишнього вчителя з Ханґован- ської Офіцерської Академії, засудженого за вільнодумство. Саме з ними двома Иорверт виишов на зв’язок у переддень отруєння наглядачів і скоординував подальші дії. За їхнім планом, у гори мали податися лише віровідступники (баи- дуже, справжні чи облудно звинувачені) та в’язні на зразок Брадена, що потрапили на каторгу через конфлікт із поборниками. Проте красномовність професора аб Кадуґана зіграла з ним злии жарт — він говорив так переконливо, що до иого арґументів дослухалося и чимало кримінальних злочинців. Та, зрештою, немає лиха без добра, і присутність серед утікачів затятих горлорізів дала Иорвертові змогу без заивих церемоніи продемонструвати свою грізну силу, раз і назавжди закривши питання про лідерство, а три десятки вбивць, розбіиників та грабіжників, що досі перебували в лавах повстанців, він тримав у цілковитіи покорі, примушуючи їх виконувати наитяжчу роботу.
— Еинаре, ви зарано встали, — сказав Иорвертові Браден. — Місяць зіиде лише через годину.
За ними ж самими встановленими правилами, щоночі на варті стояв один з ватажків. Сьогодні була черга Брадена аб Меиласа, якого після сходу місяця мав змінити Иорверт.
— Я прокинувся не тому,— відповів він, відзначивши про себе, що з кожним днем иому стає дедалі легше імітувати лахлінську вимову. — Спрацювала моя сиґналізація внизу.
Браден кинув у бік ущелини швидкии погляд і поклав руку на пістоль, що висів у нього на поясі.
