ПЕРВІСНА. У ВИРІ ПРОРОЦТВ

Олег АВРАМЕНКО

ВИДАВНИЦТВО АЛЬФА-КНИГА

МАГІЯЩ ФЕ НТЕЗІ

Олег АВРАМЕНКО

ПЕРВІСНА.

^ ВИРІ ПРОРОЦТВ

Роман

УДК 82-312.9(02) А21

Сага про Первісну

книга друга

Щасливо уникнувши пастки чорних чаклунів, юна відьма Еирін прибула на Тір Мінеган, де під наглядом досвідчених сестер-наставниць стала навчатися маґії и розвивати силу своєї Іскри. Проте Китраил не відмовився від наміру заволодіти Первісною: він вводить у гру свого наи- ціннішого аґента — чаклунку, що вже багато років працює на відьом і тішиться їхньою цілковитою довірою.

Тим часом Шимас аб Неиван і Ріана вер Шонаґ, послухавшись поради диннеші, прямують на Ініс на н-Драиґ. Що їх чекає на цьому далекому острові, де тисячу років тому помер останніи у світі дракон? Яке нове знання вони там здобудуть? І як це пов'язано з Еирін та її Первісною Іскрою? А пов'язано ж напевно...

У цій електронній публікації використано художнє оформлення (обкладинка, титульна сторінка, ілюстрація) книги

Первозданная. Вихрь пророчеств

Москва: Альфа-Книга, 2014 яка є росіиським перекладом пропонованого роману. Всі матеріали взято з офіцшного саиту видавництва, де вони перебувають у вільному доступі без будь-яких застережень щодо їх використання та розповсюдження.

ISBN 978-5-9922-1685-1

© О. Авраменко, текст, карта, 2014 © М. Поповськии обкладинка, ілюстрація, 2014 © Видавництво АЛЬФА-КНИГА, художнє оформлення серії, 2014

Розділ I

Новобранець

Гучнии і настирливии сиґнал тривоги пролунав для Иорверта справжньою раиською музикою, бо дозволив ио- му нарешті прокинутися, виринути із жахливого сну, в якому иого мордували люті демони. Вже дев’ять ночеи поспіль вони приходили, коли він спав, і не бажали слухати иого пояснень та виправдань, вимагали від нього скоритися волі Темного Володаря, облишити самодіяльність, повернутися до виконання своїх обов’язків. Марно він заприсягався, що дбає виключно про інтереси Ан Нувіну, марно благав про розмову із самим Володарем, щоб викласти своє бачення ситуації; демони були непохитні, і єдине, що хотіли від нього чути, це слова покори и каяття. Та Иорверт уже не міг відступитися, не міг кинути розпочатої справи, не міг зрадити самого себе, своїх переконань. А наиголовніше — не міг засмутити Елвен. Її розчарування та зневіри він боявся дужче, ніж навіть гніву Китраила...

У невеличкіи печері, освітленіи лише тьмяним вогником ліхтаря, було тихо та спокшно. Иорвертові сусіди мирно спали, оскільки дзвін, що розбудив иого, мав маґічне походження і був чутнии лише иому. Сиґнал ішов від охоронних плетив, розставлених на дні ущелини, і свідчив про те, що до їхнього табору хтось наближається. Не звір, а людина — бо плетива було налаштовано реагувати лише на лю- деи.