зібрані всі найкращі іграшки, дітлахи отримують шоколадні тістечка у той день,
коли хтось помирає. Вони вчаться сприймати смерть як звичайну річ.
- Як усякий інший фізіологічний процес, - професійно встановила Головна
вихователька.
О восьмій вечора у “Савойї”. Домовились.
На зворотному шляху до Лондона вони коротко зупинилися на фабриці
Телевізійної Корпорації в Брентфорді.
- Зачекай хвильку, я зателефоную, - сказав Бернард.
Дикун чекав і спостерігав. Головна денна зміна саме йшла з роботи. Юрби
робітників нижчих каст стояли в черзі перед моновокзалом - сім чи вісім сотень
гамм, дельт, епсилонів, чоловіків і жінок, тобто не більше дюжини одноликих і
однорослих виводків. Разом із квитком касир видавав кожному картонну
коробочку. Довга гусениця черги повільно повзла до каси.
- Що в тих пуделках? - допитувався, пригадавши “Венеціанського купця”,
Дикун у Бернарда, коли той повернувся.
- Добова доза соми, - промимрив Бернард, бо якраз смакував шматком секс-
гормональної гуми, яку подарував йому Беніто Гувер. - Кінчив зміну - одержуй
чотири півграмові таблетки. А по суботах - шість.
Він люб’язно взяв Джона під руку й вони рушили назад до гелікоптера.
Наспівуючи, до перевдягальні зайшла Леніна.
- У тебе такий задоволений вигляд, - сказала Фенні.
- А я і є задоволена, - відповіла Леніна. (Сіп! - вона розстібнула “блискавку”.) -
Півгодини тому телефонував Бернард. (Сіп, сіп! Вона вибралася з шортів.) - У
нього непередбачена зустріч. (Сіп!) - Просив мене зводити Дикуна на
стереоконтактний фільм сьогодні ввечері. Треба негайно летіти. - І вона помчала
