ультразвукових кажанячих нот, вищої за найвищу сі-бемоль, яку 1770 року в
опері герцога Парми, Моцартові на подив, пронизливо взяла Лукреція Аджугарі -
єдиний в історії музики раз.
Занурившись у свої пневматичні крісла, Леніна й Дикун нюхали й слухали. А
потім настала черга сприймати очима й шкірою. В залі погасло світло, масивні
вогняні літери виступали з темряви. ТРИ ТИЖНІ В ГЕЛІКОПТЕРІ. СУЦІЛЬНИЙ
СУПЕРСПІВ, СИНТЕТИЧНА МОВА. КОЛЬОРОВИЙ СТЕРЕОКОНТАКТНИЙ
ФІЛЬМ ІЗ СИНХРОНІЗОВАНИМ АРОМАТО-ОРГАННИМ СУПРОВОДОМ.
- Берись за оті металеві гульки на поручнях крісла, - прошепотіла Леніна, - бо
інакше не буде стереоконтактного ефекту.
Дикун зробив, як було сказано. Тим часом вогненні літери зникли. Секунд
десять вони сиділи у цілковитій темряві, аж раптом сліпучі і незрівнянно
тримірніші, ніж наяву, набагато живіші від живого, появилися стереоскопічні
образи величезного негра й золотоволосої юної круглоголової плюс-бети, що
стискали одне одного в обіймах.
Дикун здригнувся. Як засвербіли губи! Він підніс руку до рота. Лоскотання
пропало. Опустив руку знову на металічну гульку - і лоскіт відновився. Тим часом
ароматний орган дихав чистим мускусом. Із репродуктора воркувала
супергорлиця: “У-у-у-г”, - і суперафриканський басище, вібруючи тридцять два
рази на секунду, відповідав: “Уа-а-аг!” “У-у-уг!” - “У-а-аг!” Знову стулялися
стереоскопічні губи - і знову лицеві еротичні зони шести тисяч глядачів в
“Алгамбрі” дрижали від нестерпної гальванічної сверблячки-насолоди: “Уууг!..”
Сюжет фільму був дуже простий. Через декілька хвилин після перших “ууууг” і
“уааг” (дуету коханців) і цілування на знаменитій ведмедячій шкурі, кожна
