погляд, і тоді... Ну, ти сама знаєш, як дивляться чоловіки, коли ти їм подобаєшся.
Так, Фенні знала.
- Я не можу цього зрозуміти, - пересмикнула Леніна плечима. Вона дивувалася і
була не лише збентежена, а й занепокоєна. - Тому що, розумієш, Фенні, він мені
подобається.
Подобався він їй дедалі дужче. “І ось тепер - справжній шанс, - думала вона,
пудрячись після ванни. - Трохи тут, трішки тут - справжній шанс!” Її піднесений
настрій перелився в пісню:
Любий, милий, обіймай, поки не сп’янію.
І цілуй мене, поки зовсім не зомлію.
Обіймай мене міцніш, палко, до утоми.
Ой коханнячко моє, чарівніше соми.
Ароматний орган грав приємно освіжаюче “Рослинне каприччіо” - брижисті
акорди з послідовних нот чебрецю, бузкового цвіту, волошок, мирти, естрагону,
серії сміливих модуляцій по всій гамі пряних нот, аж до амбри, й повільне
повернення через сандалове дерево, камфору, кедр, свіжоскошене сіно (іноді з
тонкими штрихами дисонансу - подуви ліверу або ледве помітні натяки на
свинячий гній) - назад до простих ароматів, якими починалося каприччіо. Завмер
останній подув чебрецю, залунали оплески. Спалахнуло світло. У машині
синтетичної музики розгортався сувій звукового запису. Тріо для суперскрипки,
супервіолончелі й гобою переповнило повітря приємною знемогою. Тридцять чи
сорок тактів - і на цьому інструментальному тлі почав виводити трелі якийсь
надлюдський голос, то грудний хрипкуватий, то з високої ноти, то глухий, як
флейта, то тужливо гармонійний, - він без зусиль переходив від Гаспар-
Фостерового регістру на самих гранях музичного тону до вібруючих
