такою, якої він не вартий.
- По-моєму, вам не слід дивитись таких речей, - сказав він, поспішаючи
заздалегідь перенести вину за всі можливі в минулому чи майбутньому відступи
від досконалості з самої Леніни на довколишні обставини.
- Яких речей, Джоне?
- Як цей жахливий фільм.
- Жахливий? - щиро здивувалася Леніна. - По-моєму, він просто чудесний.
- Гидкий, низькопробний фільм! - обурено вигукнув Джон. - Це ганебно!
Вона покрутила головою, не розуміючи, що він має на увазі. І чому Джон такий
дивак? Чому навмисне хоче все зіпсувати?
В таксікоптері він уникав дивитися на неї. Скутий непорушними обітницями,
ніколи-ніколи не виголошуваними, покірний законам, що вже давно втратили
силу, він сидів і відчужено мовчав. Час від часу, ніби чийсь палець бринькав по
туго натягненій, готовій обірватися струні, його тіло здригалося від раптового
нервового шоку.
Таксікоптер сів на даху багатоповерхового Леніниного будинку. “Нарешті, -
думала вона, виходячи з таксі. - Нарешті, хоч він і був допіру такий дивний”.
Зупинившися під ліхтарем, вона глянула в своє дзеркальце. Нарешті. Так, ніс у неї
трохи лискучий. Вона потерла його напудреною подушечкою. Поки Джон
розрахується за таксі, якраз вистачить часу. Вона припудрила лиснючі місця,
розмірковуючи: “Він жахливо красивий. Йому б не слід так соромитися, як
Бернардові, а проте він торопіє... Хтось інший давно б уже взяв мене. Але тепер
нарешті...” Із круглого дзеркальця до неї заусміхалися припудрений носик і
півщоки.
