й мекання.
- Повія!
- О, зжалься-я-а-а...
- Проклята шлюха!
- Краще-е-е півгра-а-ама, ніж... - почала вона.
Дикун відштовхнув її з такою силою, що вона не втрималась на ногах і впала.
- Геть! - зерепетував він, загрозливо нависаючи над нею. - Забирайся геть з-
перед моїх очей, а то вб’ю. - Він зціпив кулаки.
Леніна затулилася рукою.
- О, благаю, будь добрим, Джоне, не бий мене...
- Забирайся! Геть! Швидше!
Затулившись рукою, перелякано стежачи за кожним його рухом, вона схопилась
на ноги і, пригинаючись та ховаючи голову, кинулася до ванни.
Дикун навздогін дав їй ляпаса по сідницях, сильного і лункого, як постріл.
- Ой! - підскочила Леніна.
Замкнувшись у ванні й відсапавшись, вона взялась оглядати свої пошкодження.
Ставши спиною до дзеркала, зирнула через ліве плече. На перлистій шкірі
виразно рум’янів відбиток розчепіреної долоні. Обережно потерла ясно-червоний
слід.
А за дверима Дикун походжав сюди й туди під музику й барабани магічних слів,
що гриміли у вухах. “І птах дрібний, і мошка золота у мене на очах перелюб
чинять, - гуркотіли божевільні слова. - Знай: ані тхір, ні ярий жеребець до
хтивості палкішої не здатні! Так. Це з жіночим тулубом кентаври! До пояса - це
божі сотворіння, а що нижче - те від диявола. Там - пекло, морок, сірчана безодня,
