Пауза. Відкашлявшись, Директор продовжив:
- Давним-давно, коли наш Форд був ще на Землі, жив підліток на ймення Рубен
Рабінович. Батьки Рубена говорили польською мовою, - Директор на мить
перервав оповідь. - Я припускаю, ви знаєте, що таке “польська мова”?
- Мертва мова.
- Як французька й німецька, - запобігливо додав другий студент, хизуючись
своїми знаннями.
- А слово “батько”? - запитав Директор.
Бентежна тиша. Дехто з хлопців почервонів. Вони ще не навчилися відчувати
суттєву, але часом дуже тонку відмінність між непристойностями й чистою
наукою. Нарешті один наважився підняти руку.
- Людські істоти раніше були... - він завагався, кров ринула йому в обличчя. -
Ну, вони були живородні.
- Цілком правильно, - схвально кивнув Директор.
- І коли випускалися діти...
- Народжувалися, - поправив Директор.
- Ну, тоді вони ставали батьками... Я маю на увазі не дітей, звичайно, а тих,
хто... - Бідолаха знітився остаточно.
- Коротше, - підсумував Директор, - батьками були батько й мати. - Лайливі
слова чи, пак, наукові терміни лунко впали у знічену тишу. - Так... мати, -
повчально повторив Директор, відкидаючись у кріслі, і вагомо додав: - Так, це
неприємні факти. Згоден. Але більшість історичних фактів не менш неприємні. Та
повернімось до малого Рубена. Якогось вечора його батько й мати (трах! бах!)
забули вимкнути радіоприймач. А ви повинні пам’ятати, що в ті часи грубого
