Няні слухняно виконали його наказ.
Між мисками з трояндами були належно розкладені дитячі книжки - з відкритих
сторінок привабливо визирали веселі, барвисті образи риб, звірів та птахів.
- Тепер давайте сюди повзунків!
Няні хутенько вийшли і за хвилину-другу повернулися, пхаючи перед собою
щось на зразок високого візка з чотирма дротяними полицями, на яких
вовтузилися восьмимісячні немовлята, схожі одне на одного, як дві краплі води.
Це, очевидно, була група Бокановського. Оскільки вони належали до касти
Дельта, то були одягнені в хакі.
- Посадіть їх на підлогу.
Немовлят виклали з дротяних сіток.
- Тепер поверніть їх так, щоб вони бачили книжки й квіти.
Діти відразу примовкли, а тоді порачкували до того розмаїття веселкових барв,
до тих веселих яскравих образів на білих сторінках. Якраз і затьмарене сонце
визирнуло з-за хмари. Троянди сполум’яніли, мов від раптової пристрасті,
блискучі сторінки книжок заіскрилися новим і глибинним змістом. Діти,
рачкуючи, радісно верещали, щебетали й попискували від утіхи.
- Прекрасно! - сказав Директор, потираючи руки. - Мов на замовлення.
Найпрудкіші були вже біля мети. Рученята непевно простягалися, мацали,
торсали, обривали пелюстки троянд, м’яли розцяцьковані сторінки в книжках.
Директор почекав, поки всі діти прилучаться до цієї забави.
- А тепер увага! - вигукнув він, підносячи руку й подаючи сигнал.
Старша няня, що стояла в другому кінці кімнати, ввімкнула рубильник. Почувся
несамовитий гуркіт. Пронизливо і дедалі різкіше заревли сирени. Нестямно
задзвонили сигнальні дзвінки. Діти здригнулися, зарепетували, їхні обличчя
