- Чим нижча каста, - пояснював Фостер, - тим менше кисню. Нестача його в
першу чергу діє на мозок, а вже потім на кістяк. При 70% кисневої норми
виростають карлики. Менше 70% - безокі виродки, які вже ні на що не придатні.
- А ось якби, - голос його став таємничим і схвильованим, - ми могли скоротити
час дозрівання, це було б тріумфом, незрівнянним благом для суспільства! Уявімо
собі коня.
Слухачі уявили. Кінь дозріває у шість, слон - у десять років. А людина і в
тринадцять ще недозріла статево, і лише в двадцять стає дорослою. Звідси й плід
сповільненого розвитку - людський розум.
- Але в епсилонах, - упевнено доводив містер Фостер, - нам людський розум не
потрібен.
А не потрібен - то й не формуємо. Мозок епсилона дозріває вже в десять років,
проте тіло його нездатне працювати по-дорослому до вісімнадцяти. Довгі роки
зайвої, змарнованої незрілості! Якби можна було прискорити фізичний розвиток
до розвитку, скажімо, корови, яка б то була вигода для суспільства!
- Неймовірно, - прошепотіли студенти, наслідуючи ентузіазм містера Фостера.
А той заглибився у технічні деталі, заговорив про ненормальну ендокринну
координацію, через що люди ростуть так повільно; заявив, що в усьому винна
зародкова мутація. Чи не можна б уникнути дефектів зародкової мутації? Чи не
можна епсилон-ембріон повернути якось до нормальної швидкості розвитку собак
і корів? Ось у чому проблема. І вона все ще не розв’язана.
Пілкінгтон у Момбасі виростив екземпляри, статево дозрілі в чотири роки й
цілком дорослі у шість з половиною. Науковий тріумф, але соціально
безкорисний. Шестирічні чоловіки й жінки були настільки дурні, що не могли
виконувати роботу навіть на рівні епсилонів. Отже маємо все або нічого.
