- Двісті метрів ширини, - сказав він, двісті двадцять метрів довжини і десять
метрів висоти. - І показав угору. Як курчата, що п’ють воду, студенти звели очі на
далеку стелю.
Три яруси стелажів: на рівні підлоги перша галерея, потім друга. Стальне
павутиння галерей у темряві. Біля них троє червоних привидів вивантажували
бутлі з рухомих східців.
- Це ескалатор з Відділу суспільного призначення.
Кожну ампулу можна поставити на один з п’ятнадцяти стелажів, кожен стелаж,
хоча цього й не видно, є конвеєром, що рухається з швидкістю тридцять три й
одна третя сантиметра за годину. Двісті шістдесят сім днів, по вісім метрів за
день. Дві тисячі сто тридцять шість метрів разом. Одне повне коло на рівні
підлоги, одне - на першій галереї, півкола - на другій, і на двісті шістдесят сьомий
ранок - вихід на денне світло у Відділ випорожнення. У так зване незалежне
існування.
- Але за цей час, - підсумовував містер Фостер, - ми зуміли багато чого зробити
для них. О, дуже багато. - Його сміх знавця звучав переможно.
- Люблю ентузіастів, - ще раз сказав Директор. - Ходімо далі. Ви розповідайте
їм про все.
Містера Фостера не треба було просити двічі. Він розповідав про ріст ембріона
у матриці з очеревини. Заохотив скуштувати насичений сурогат крові, яким
живиться ембріон. Пояснив, чому його треба стимулювати плацентином і
тироксином. Говорив про екстракт з жовтого тіла. Показував форсунки, з яких ці
речовини автоматично впорскуються кожні дванадцять метрів - від нульової до
дві тисячі сорокової позначки. Говорив про дедалі більші дози пітуітрину, що
