вводяться на останніх дев’яноста шести метрах. Описав систему штучного
материнського кровообігу, якою оснащується кожна ампула на сто дванадцятому
метрі; показав резервуар сурогату крові і відцентровий насос, що жене рідину
крізь плаценту, синтетичні легені й фільтр зужитих речовин. Відзначив
неприємну схильність ембріона до анемії і згадав про значні дози екстракту
свинячого шлунка й печінки внутріутробного лошати, за допомогою яких тій
анемії запобігають.
Показував їм простий механізм, що дає змогу на кожному другому метрі з
останніх восьми одночасно струшувати всі ембріони, привчаючи їх до руху.
Натякав на серйозність так званої “родової травми” - травми виходу з ампули - і
перерахував заходи, які зводять її можливість до мінімуму через відповідне
тренування ембріона перед тим небезпечним шоком. Говорив про встановлення
статі десь на двохсотому метрі. Пояснив систему маркування: Т - для чоловіків, О
- для жінок, а для тих, що приречені бути безплідними, - знак запитання,
поставлений чорним на білому.
- Бо ясно, - говорив містер Фостер, - що у величезній більшості випадків
плідність є просто тягарем. Один плідний яєчник з 1200 був би цілком достатнім
для нашої мети, але ми хочемо мати хороший вибір. І, звичайно, треба завжди
підстраховуватись. Тому ми дозволяємо аж 33-60% жіночих ембріонів нормально
розвиватися. Решта дістає дозу чоловічих статевих гормонів на кожному з
двадцяти чотирьох метрів до кінця курсу.
Результат: вони випускаються як безплідні, але структурно цілком нормальні, за
винятком, він мусив зізнатися, того, що в них росте борода, хоча вони й безплідні.
Це виводить нас нарешті, продовжував Фостер, з області рабського наслідування
природи в багато цікавіший світ людської винахідливості.
