- А чи є? - в свою чергу запитав Монд. - Ви можете насолоджуватися з
безплідною дівицею скільки завгодно, не боячися, що син вашої полюбовниці
вийме вам очі. “Колесо зробило повне коло, й мені кінець”. А чи повалено
сучасного Едмонда? Він сидить собі в пневматичному кріслі, обхопивши дівочу
талію, дивиться стереоконтактний фільм, висмоктує з жувальної гумки статевий
гормон. Боги справедливі. Не заперечую. Але Божий кодекс законів у кінцевому
підсумку диктується людьми, які організовують суспільство. Провидіння діє за
підказкою людей.
- А ви певні цього? - запитав Дикун. - Чи ви твердо впевнені, що Едмунд у тому
пневматичному кріслі не покараний так само тяжко, як той Едмунд, смертельно
поранений і закривавлений? Боги справедливі. Хіба не зробили вони з приємних
йому пороків знаряддя його деградації?
- Деградації? У зіставленні з чим? Як щасливий працелюбний споживач,
громадянин, Едмунд досконалий. Звісно, якщо взяти когось іншого, відмінного
від нашого стандарту, то можна говорити й про деградацію. Але треба дотриму-
ватися одного розряду постулатів. Не можна грати в електромагнітний гольф за
правилами ескалаторного гандболу.
- “Але цінність незалежна від волі, - процитував Дикун із “Троїла й Крессіди”. -
Достойне вже само по собі достойне, а не тільки за цінником”.
- Ну-ну, - запротестував Мустафа Монд. - Твердження досить спірне, чи не так?
- Якби ви думали про Бога, то не дозволяли б собі деградувати, тішачись
приємними пороками. Була б тоді й у вас підстава терпляче переносити
страждання, здійснювати героїчні вчинки. Я бачив це в індіанців.
- Не маю сумніву, бачили, - сказав Мустафа Монд. - Але ж ми не індіанці.
