моря лиха й у боротьбі перемогти...” Але ви не робите ні того, ні другого. Ані
терпите, ані боретеся. Ви просто скасовуєте каміння й стріли. Занадто легкий
вихід.
Він раптом замовк - згадав про свою матір. У кімнаті на тридцять сьомому
поверсі Лінда дрімотно плавала в морі співучого світла й напарфумованих
пестощів - пливла геть з простору й часу, з в’язниці своїх спогадів, своїх звичок,
своєї старості й обрезклого зів’ялого тіла. А Томасик, екс-директор Інкубаційно-
Кондиціювального Центру, все ще в сомовідпустці, загасив сомою приниження й
біль і тепер раює в світі, де не чути страшних слів і глузливого сміху, де немає
перед очима огидного обличчя, спітнілих одряхлілих рук, що обіймають його
шию. Він - у чудовому світі...
- Вам би хоч трохи зазнати страждань, - продовжував Дикун, - а то у вас тут
занадто все дешеве...
(“Дванадцять з половиною мільйонів, - заперечив колись Генрі Фостер,
почувши від Дикуна цей докір. - Дванадцять з половиною мільйонів - ось скільки
коштує нам новий Кондиціювальний Центр. Ні цента менше”.)
- “Усе, що смертне і непевне, тій долі виявляй, у вічі смерті й небезпеки навіть
із-за порожнього яйця відважно зазирай”. Чи не принадно, чи не мудро? - запитав,
дивлячися на Мустафу Монда. - Якщо навіть залишити Бога в спокої. Хоча,
звичайно, Бог був би для цього вагомим фактором. Хіба нема ніякого сенсу й
радості в доланні життєвих небезпек?
- Ні, сенс є та ще й чималий, - відповів Головконтр. - Час від часу чоловікам і
жінкам необхідно стимулювати свої надниркові залози.
- Що? - перепитав Дикун, не зрозумівши.
- Надниркові залози. У них одна з передумов досконалого здоров’я. Тому
