Відповіді не було. Повторився неприємний звук, потім знову і нарешті стихло.
Тоді, клацнувши, відчинилися двері ванни і звідти вийшов дуже блідий Дикун.
- Ого! - стурбовано вигукнув Гельмгольц. - Вигляд у тебе кепський! З’їв щось
таке, що тобі завадило?
Дикун ствердно кивнув головою.
- Я наївся цивілізації.
- Чого?
- Я отруївся нею, опоганився. А ще, - додав він тихіше, - я наївся також своєї
власної розбещеності.
- Так, але що саме..? Тебе ж тільки-но...
- Тепер я очистився, - сказав Дикун. - Я випив суміш гірчиці з теплою водою.
Друзі здивовано вп’ялися в нього очима.
- Тобто ти навмисно викликав блювання? - запитав Бернард.
- Індіанці завжди так очищаються, - Джон сів і, зітхнувши, провів рукою по
лобі. - Я приляжу на декілька хвилин. Змучився...
- Не дивно, - сказав Гельмгольц. Потім, помовчавши: - Ми прийшли порадитися
з тобою, - продовжував він іншим тоном. - Завтра вранці ми відлітаємо.
- Так, завтра відлітаємо, - підтвердив Бернард, і Дикун ще не бачив у нього на
обличчі виразу такої умиротвореної покірності. - І, між іншим, Джоне, -
продовжував він, подавшися на своєму стільці вперед, щоб покласти руку на
Джонове коліно. - Вибач мені, будь ласка, за все вчорашнє. - Він почервонів. -
Мені соромно, - голос його затремтів, - дуже...
Дикун не дав договорити, взяв його руку й ніжно потис.
- Гельмгольц повівся дуже порядно, підбадьорив мене, - знову почав Бернард
після короткої паузи. - Якби не він, я не знаю, що б я...
