простору. Антисанітарія справжньої тюрми. Темрява, хвороба й сморід.
Головконтр змалював усе так яскраво, що один із хлопців, вразливіший за
інших, поблід - його ледь не вирвало.
Леніна вилізла з ванни, витерлася рушником, взяла довгу гнучку трубку,
встромлену в стіну, притисла наконечник до своїх грудей, ніби збираючися
покінчити життя самогубством, і опустила курок. Подув теплого повітря опудрив
її тальком. Вісім різних одеколонів і духів крилося за маленькими краниками над
умивальником. Вона відкрила третій зліва, освіжилася шипром і з черевичками та
панчохами в руках пішла подивитися, чи не звільнилася вібрувальна машина.
А в духовному плані домівка була ще злиденніша, ніж у фізичному. Скидалася
вона на кролячу нору, смітник, що чадів непорозуміннями й сутичками тісно
натоптаних життів, переповнених емоціями. Які небезпечні, безумні, непристойні
взаємовідносини між членами сімейної групи! Немов збожеволівши, мати
тремтить над своїми дітьми (її рідними дітьми!)... немов кішка над кошенятами. І
не просто кішка, а така, що говорить, кішка, що знову й знову повторює: “Моя
дитино, моє дитятко. Моя крихітко, ой як ти зголодніла, як припала рученятами,
губенятами до моїх грудей”. Ця невимовна мука й насолода, і втіха! Аж поки
дитина не засне з булькою білого молока в кутиках рота.
- Так, - сказав Мустафа Монд, похитуючи головою, - вам недарма пішов мороз
поза шкірою.
- З ким ти гулятимеш цього вечора? - запитала Леніна, повертаючися з
вібровакууму зарожевіла, мов опромінений перл.
- Ні з ким.
Леніна здивовано підвела брови.
- Я не особливо добре почуваюся останнім часом, - пояснила Фенні. - Лікар
