Шалений удар випадково розсік ремінь, яким наруч лат кріпився до зап’ястя, і тепер сам наруч бовтався на ремінці, а рукав каби, яку Чен надягав під лати, взагалі виявився гетьчисто відірваним, – і рука альМутанаббі була оголена.
Ті ремінці й застібки – особлива Кобланова гордість – за допомогою яких рука альМутанаббі колись, у майже нереальному минулому, пристібалася до кукси, кудись зникли, наче їх і не було…
Рука не трималася ні на чому. Вона просто – була.
Її тепер не можна було зняти.
Хіба відрубати заново.
І Ченова шкіра від краю колишньої латної рукавиці до ліктя була сіролускатою, немов металеві кільця вросли в живу плоть, перетворюючи її в себе, плавно переходячи від смерті до життя, від неможливого до можливого, від правди до неправди, від минулого до сьогодення…
Від Звитяжця до людини?
– Асмохатта! – видихнула Шулма.
– Клянуся Нюринґою… – промурмотали Кабір і Мейлань.
«Та що ж це таке?!» – у сум’ятті подумав ЧенЯ; а Уламок мовчки повернувся за пояс, нічого не сказавши.
І самотній гнівний голос:
– Мангус! Кара мангус!.. хурр, вассаОридж!..
Усе ж він був хоробрим Придатком – ні, він був хороброю людиною, впертий нойон Джелме, порошина в подолі гурхана Джамухи.
Мого з Ченом улюбленого онука, наскільки я розумію?!
Шулмуси не рухалися з місця.
– Хурр, вассаОридж!
Повільно, один за одним, вони опускалися на коліна, клали перед собою зброю – Дикі Леза лягали беззвучно й покірно – потім ориджити сідали на п’яти і втикалися лобами у свої клинки, схилившись перед дивом, перетворюючись на непорушні маленькі горбки.
– Хурр!..
Ні.
Здавалося, ці горбки ніщо не могло змусити ворухнутися.
Навіть землетрус.
І МеніЧенові здалося, що дехто з мого загону ледь стримується, щоб не приєднатися до шулмусів. Що їх утримало? Вісім століть, які відрізняють Кабір від Шулми? Час, що вдає з себе річку?..
– Хурр!..
Ні.
Нойон Джелме похитнувся й з ненавистю глянув на ЧенаМене.
– Мангус! – прошипів він, кривлячи рот у гримасі чи люті, чи плачу. – Уйюй, мангусси!.. илджаз уруй…
Він ступнув до нас, приречено піднімаючи шаблю – і йому напереріз кинувся той самий круглолиций ориджит, який першим сказав: «Асмохатта!»
