Меч круглолицого так і залишився лежати на землі, а сам ориджит щось вигукував, захлинаючись словами й слізьми… вони впали, покотилися в пилюці, тіла їхні переплелися, перетворившись на клубок крику й місива, і лише я бачив, як, рвучись до ненависного мангуса, Джелме перехоплює шаблю лезом до себе й коротким ривком проводить по руці круглолицого, яка вчепилася йому в комір, і червоний браслет проступає трохи вище зап’ястя…
Руку.
Праву.
Руку.
Руку!..
І вогонь ударив мені в клинок.
Ніхто не помітив, як умер гордий нойон Джелме. Та він і сам не встиг нічого зрозуміти, відчути чи бодай злякатися. Просто я раптом став довгий, дуже довгий, на всю довжину повного випаду, і ось я вже короткий, такий, як колись, ось я вже зринув з випадкового просвіту між двома сплетеними тілами, а круглолиций не знає, що бореться з мерцем, і кров із розсіченої яремної жили Джелме заливає йому обличчя, одяг…
Чен, не витираючи, кинув мене в піхви, лівою рукою підібрав нойонову шаблю, довго дивився на неї – що бачив він у ту мить? – і нарешті вихопив ізза пояса Дзютте.
Блазень обійняв шаблю, і та вмерла легко й швидко.
Дикі Леза відгукнулися протяжним стогоном.
Чен тримав Дзю в руці альМутанаббі, у страшній руці, у нашій спільній руці, у зрослому воєдино вмінні дарувати життя й віднімати життя, і я не ревнував Уламка до руки Чена в Рукавиці.
Я думав про день, коли Чена не стане, коли його права рука вмре удруге, і про те, що того дня я…
…я…
Що буде зі мною того Судного дня?!
Круглолиций ориджит підвів голову – ЯЧен здригнувся, побачивши його обличчя – і заговорив хрипким зривистим голосом.
Узявши Дзютте в ліву руку, Чен опустив руку альМутанаббі на моє руків’я.
– Він каже… – переклав, підійшовши до нас, Асахіро, єдиний, хто спокійно дивився на живу латну рукавицю; ні, не єдиний – ще Коблан. – Він каже, що Асмохатта добрий. Асмохатта не хотів убивати дурних дітей Ориджа. Він, молодший брат Джелмебагатура, Кулаймерген, бачив це. Джелмебагатур не хотів прозріти. Джелмебагатур розплатився за сліпоту. Він, Кулаймерген, каже: Асмохатта добрий. Добрий і справедливий. Він, Кулаймерген, вкладає повід своєї долі в праву руку Асмохатта і просить його більше не вказувати сталевим пальцем на решту дітей Ориджа. Це слово Кулаймергена.
Найближчий до МенеЧена шулмус підвів голову. Сиві патли падали йому на очі, і весь він нагадував побитого пса.
Підвестися він не насмілився.
Вигукнув щось і знову увіткнувся лобом у ратище свого списа.
– Він сказав, – переклав Асахіро, – що слово Кулайнойона – це слово всіх дітей Ориджа. І що не треба більше вказувати пальцем. Ні на кого.
Нодачі на плечі Асахіро ворухнувся.
– Ти знаєш, Єдинороже, – неголосно сказав Но, – помоєму, якщо мені і є чим пишатися в цьому житті, то це тим, що я випадково відрубав руку твоєму Придаткові. Не знаю, чи було в мене ще щось, чим варто пишатися, крім цього… і не знаю, чи буде.
Я не відповів.
