Довго розповідати, довго й боляче згадувати, як тимчасове стійбище ориджитів, де в той день залишалися лише жінки з дітьми й старі, було оточене численними воїнами племен маалів і локрів – перших, що визнали владу онука Жовтого бога Мо, – і Джелме багатур з пониклою головою, повернувшись із чоловіками до спорожнілого стійбища, люто смикав себе за рудий вус, а тоді відкрив свої вуха й серце для повелінь Восьмирукого.
Ойбой, брате мій Джелме!.. Зле мені без тебе… хоч і з тобою не раз бувало зле, впертий брате мій!..
Кулай заворочався, болісно морщачись, і не помітив, як поруч опинився Тохтаркулу, стара лисиця.
– Довгого віку Кулайнойону! – запобігливо пробурмотів Тохтаркулу, п’ятірнею відкидаючи назад нечесане сиве волосся. – Хай оберігає нойона вічне небо! Чи чув Кулайнойон, що Асмохатта йде разом із дітьми Ориджа в Шулму?
– Нехай усіх нас береже небо, старий, – тужно відгукнувся Кулай. – Небові це буде дуже просто: чоловіків у племені незабаром не залишиться жодного, а жінки будуть родити дітей гостровухим маалеям!
Щоб не завити з безсилої люті, Кулай упився зубами у великий палець правої руки. Акті, його дружина Акті, що залишилася вдома під владою Восьмирукого, розірви його залізнодзьобі ілбіси!..
– Я – старий чоловік, – розтягуючи слова, майже проспівав Тохтаркулу, ледь помітно усміхаючись беззубим ротом. – Але я все ще здатний розрізнити слід змії в траві весняних степів. Це добре знав Джелмебагатур, твій брат, занадто хоробрий для того, щоб постаріти; це знав ваш батько, Чабунойон, який не застав приходу гурхана Джамухи й помер від щастя в обіймах дев’ятої дружини; і це знав його батько, а ваш дід, Урхенгумиш, із яким ми випили не один бурдюк араки… Я – старий чоловік. Я – чоловік, що зумів дожити до старості. І тому ніхто не скаже, що Тохтаркулу дурний.
Кулай здивовано слухав Тохтара, закусивши губу. Чого це старий розговорився?
– Мені снився сон, Кулаюнойоне…
Старий Тохтар мовив з такою незворушністю, що Кулай навіть і не подумав запитати: коли це устиг заснути, та ще й бачити сон?
– Мені снився сон. Я бачив те, чого вже не може бути. Я бачив, як живий Джелмебагатур на чолі жменьки чоловіків племені, що вижили, повертається в Шулму. Я бачив, як регочуть маалеї, як плескають себе по стегнах жовтоокі локри, дивлячись на невдатних дітей Ориджа; я бачив, як супиться великий гурхан Джамуха, вислуховуючи розповідь уклінного Джелме про десятокдругий м’якоруких, які перетворили степову пожежу на ледь тліючу золу; я бачив, як Восьмирукий береться за руків’я свого чарівного меча, і як живий Джелмебагатур знову стає мертвим.
Тохтаркулу покліпав безбарвними віями, плюнув собі під ноги й уп’явся очима у власний плювок.
– Це був поганий сон, – задумливо сказав старий. – Це був дуже поганий сон. Я навіть захотів спершу прокинутися, але побачив другий сон і роздумав прокидатися. Так. Це був гарний сон. Це був такий гарний сон, що його можна було дивитися до кінця моїх днів, яких залишилося зовсім мало.
Кулай очікувально глянув на Тохтара, а той усе не міг відірватися від споглядання плювка в себе під ногами.
– Ой, який гарний сон, – нарешті заговорив Тохтар, – оййой, гарнийгарний… як жереб’ячим жиром намазаний!..
І знову замовчав.
Кулай простягнув руку, схопив старого за комір чекменя й двічі струснув. Третього разу не знадобилося – замисленість у хитрих Тохтарових вічках миттю змінилася готовністю продовжувати.
І Кулай ще подумав, що якби всі турботи можна було б прогнати так просто – ой бей, як легко б жилося на цій жахливій землі!..
– Ох, гарний сон! – поспішно продовжив Тохтар, відсуваючись подалі. – Сон про те, як діти Ориджа повернулися додому з Кулкииз; і це було гарно. Сон про те, як сміялися маалеї, і локри, і хулайри – і це теж було гарно, бо ворог, що сміється, – це дурний ворог, і ми теж сміялися, несучись із пагорба на м’якоруких, а потім ми стали розумні, а більшість із нас – мертві, і ми перестали сміятися! Я бачив у сні, як супиться гурхан Джамуха, погладжуючи руків’я свого чарівного меча, але я бачив, як супиться Асмохатта, дивлячись на те, як гурхан Джамуха погладжує руків’я свого чарівного меча… оййой, як погано супився Асмохатта! Навіть я так не суплюся, коли бачу мого онука, що збирається плюнути у священну водойму!
Старий ударив себе по щоках, не в змозі висловити жах, який охопив його від видіння гнівного Асмохатта. Кулаєві здалося, що на дні очей старого Тохтара миготять підозрілі іскорки, але він вирішив не спокушати долю.
