- Бабко, - кричала я, - ти не хочеш проїхатись на кареті?
- Та чого ж не хочу, хочу.
- Зараз, я спитаю у свого коня, чи він тебе візьме. Коню, ми можемо бабу взяти в карету?
- Мені сильно тяжко, - кволим голосом відповідав Франьо, - хіба ти злізь, а баба сяде.
З гарбуза Франьо зробив мені балію, в якій я на вечір помила ноги. Баба зготувала картоплю в мундирах, і ми вечеряли з Франьом на порозі літньої кухні. Дід вечеряти не прийшов. Баба віднесла йому миску в комірчину.
- Франьо їде в Грецію на заробітки, - сказала я бабі, коли Франьо пішов. - Я би так само хотіла.
- Доньцю, нікуди він не їде, - відповіла баба. - Франьо дуже слабий, а за Грецію він дітям просто так каже, аби було. Вигадує.
Коли через місяць я приїхала до баби на Покрову, то першим ділом спитала про Франя.
- Поїхав?
- Куди? - здивувалась баба.
- Ну, в Грецію.
- Доньцю, що ти так всьому віриш?
Я пішла до Франя додому і застала його дуже хворого. Він сидів на стільці біля хати в одній сорочці. Схуд і почорнів.
- Франьо, ви вдома? Я думала, вже давно в Греції вівці пасете.
- Дивись, ніяк не можу зібратися. Прихворів. Якщо нині не зберуся, то білет пропаде.
- А ви їдете на кораблі?
- Аякже. Тільки на кораблі.
- Напевно, дорого квиток коштував.
- Дуже, цілий маєток. Я мусив корову продати. І дивися, сиджу тут під хатою і байдики б'ю. Дівче, чи ти би не помогла мені зібратися?
- Поможу, але ви кажіть, що складати.
- Буду казати. Отамо під ліжком два великі чемодани. Ти їх відкрий, а я буду казати, що в них класти.
Під ліжком справді лежали два чемодани. Всередині порожні, тільки товстий шар пилюки і дві маленькі мишки, які відразу вискочили і сховались у дірках під підлогою.
Франьо повеселів, підвівся зі стільця, і так, хитаючись, підійшов до мене і став віддавати накази.
- Першим ділом баян. Баян - основне. Буду вівцям в Греції на баяні грати, а вони мені за то по сто літрів молока на день дадуть. Будуть мене слухати і уважати.
- Тепер фотоапарат, - продовжував командувати Франьо, - обов'язково фотоапарат. Я буду там робити знимки і потім, як повернуся, тобі покажу.
- Ви фотографуєте?
- Аякже. І всьо мені запакуй з фотоапаратом. Там є спеціальний ліхтарик, що дає фіолетове світло. І скляночки з реактивами. І фотозбільшувач. Ну, всьо, що там є. І інструкцію не забудь поставити, бо я вже старий, дещо можу не пам'ятати.
Я все робила, як казав Франьо.
- І годинник треба поставити. Він старенький, потертий, але ходить добре. Механічний. Щоб я знав на полонині, скільки ще треба чекати до обіду.
- І кептар постав, бо там може бути холодно. В горах головне не змерзнути, а решта мине само собою.
- І керзаки. Як буде болото, аби не втопився.
- Постав ще кілька горняток, каструлю, риночку алюмінієву, мило. Зубну щітку можеш лишити, мої зуби вже давно миші розікрали.
- Ще книжки нехай будуть. Коли буде дуже нудно, книжки знадобляться. Вибери, які хочеш з полиці.
- Франьо, я не вмію читати. Ви кажіть, які брати.
- Ну візьми ту фіолетову, і синю, і дві чорні.
Я склала чемодани, закрила їх і витягла на подвір'я.
- А тепер бери тачки і вези мої чемодани на вокзал. Чекай мене там, а я зараз швидко одягнуся і прийду за тобою.
- А де буде корабель?
- Ну та треба доїхати до моря на поїзді, а там, на морі - мій корабель. Гай-гай, вези чемодани на вокзал, а я зараз за тобою.
Я поскладала чемодани на тачки і потягла їх селом до вокзалу. Франьо провів мене до дороги.
- Як часом поїзд приїде швидше, ніж я, то кажи машиністу, щоб зачекав пару мінут.
- Добре. Але ви не баріться.
- Та я вже. Тільки помиюся, побриюся, вберу вихідний костюм з лямпасами, капелюх, палицю, позамикаю хати - і до тебе. Якби ти мені не допомогла, то не знати, як би вийшло. Певно, нікуди би не поїхав.
Я привезла чемодани на вокзал і стала чекати Франя.
Приїхав поїзд, а його все не було.
Я підійшла до машиніста.
- Дядьку, почекайте, будь ласка, пару мінут, бо один чоловік спізнюється. Як не сяде у ваш поїзд, то корабель на Грецію попливе без нього.
- Який такий чоловік?
- Франьо.
