по воді,Устань, устань, мій батеньку, теперя к мені!Причетність качки до світу потойбічного засвідчує і загадка: Ходить по городу,Великого роду,Ноги — як лопати,І сліду не знати.Як відомо, всі живі істоти залишають сліди. І тільки представники того світу не мають ні тіні, ні сліду. Про мерця оповідають, що, навіть насипавши попелу, не можна розгледіти відбитків його ніг: "... так такий невидимий слід зробить, що не можна розібрать". Подвійну природу цього птаха: з одного боку, причетність до світотворчих процесів, його світле начало і, з другого боку, хто- нічність відображає і народний сонник: присниться качка — успіх, качка на воді — неприємна звістка.Качка часто уособлює душу померлого. У голосінні за померлою матір'ю дочка приповідає:Ти золота уточко! —Ти мене вродила,Ти мене вигодувала,А тепер ти си розсердилаТа й мене, сироточку, лишила...Загалом це — відображення давнього уявлення про те, що душа померлого відлітає пташкою до вирію: голубкою, солов'єм, зозулею. Тому й провідує померлий живих родичів птахом, а ті дізнаються про його потойбічне життя від птахів, які знають усе, тому вони віщі: "Да чи ти ітимеш, чи летітимеш, чи плистимеш? Утонькою плистимеш — буду ряску розгортати...".Був колись селезень (качка) і тотемним предком. Принаймні такого висновку можна дійти, аналізуючи весняну гру "Водити селезня", в якій дівчата, імітуючи качиний виводок, ідуть селом і співають, звертаючись до селезня із проханням "пустити погуляти".Селезенько косатий,Сизий, кудроватий,Пусти погуляти.
Качко-коні. Метал
ка та не підглядали за мною, а тепер, — каже, — не хочу!". І, зрештою, заборона підглядання ще раз засвідчує хтонічність образу Кривенької Качечки: живим не можна було бачити нічого потойбічного (заборона озиратися, "провівши" русалок, або повертаючись із Купала).Метаморфоза "дівчина-качка" відома з багатьох казкових сюжетів. Чарівні діви після купання перекидаються качками (голубками, лебедицями), що іноді пов'язано із втратою одежі, персня. Згодом одна з них, найкмітливіша, повертає собі викрадені одяг та крила, стає качкою і відлітає "на Осіянську гору в шовкову траву". В іншій казці качкою стає підступно втоплена своєю суперницею панна. Незабаром її душа, відбувши низку метаморфоз, знову втілюється в дівчину — наречену королевича. Загалом помітно, що такі перетворення пов'язані з водою, купанням чи потопанням. Тобто водне начало надає образові качки хтонічності. Дослідники зазначають, що історія кохання в казках починається тільки після виходу вутінки на берег. Проте знайомство закоханих відбувається біля води, бо вона символізує парування молоді та шлюб. Саме це об'єднує образ вутінки з образом нареченої, яка під час весільного обряду стає особою незвичайною — такою, що переходить в інший психологічний та соціальний стан, набуває іншого статусу, ставши членом чужого роду, опинившись у чужому світі, легко може долати межу поміж світами — "своїм", звичним, рідним, та поки що невідомим, а тому — ворожим. Наречену називають у весільних піснях "утінкою", "вутінкою":Добрий вечір, сватове, Богу і вам,Прилетіла вутіночка нашая к вам.В іншій пісні мала качечка пливе по дунаю ("дунай" тут — загалом водне начало) і збирає на дні золото для оздоблення весільного гільця. Образ цей характерний для багатьох східнослов'янських пісень. Тут качечка найчастіше в парі з селезнем, рідше — із соколом, гусаком. У Болгарії свати мету свого приходу до господи нареченої пояснюють тим, що шукають утінку для свого селезня. Таку ж символіку мають фігурки качечок на обрядовому хлібі. У Вологодській губернії в Росії нареченому, коли він
