садять її перед своїми будинками та на могилах родичів. Про звичай садити на місцях поховань саме калину часто згадується в історичних та ліричних піснях:— Висип мені, мати, високу могилу,Посади в головах червону калину,Збери, мати, всю свою родину.То буде родина і пити, й гуляти,Мене, молодого, будуть споминати...У голосіннях:На червоній калині Зозульки будуть кувати,Соловейки щебетати,А ми свого братіка В гості будем дожидати.Виростає чудова калина й на місці поховання підступно вбитого брата (в інших варіантах — сестри), і в тій калині поселяється душа небіжчика чи небіжчиці. Голосом сопілки душа оповідає про наглу смерть: "А над забитим братом в полі при дорозі виросла калина, та така хороша, аж очі вбирає, літо й зиму на ній лист, і цвіт, і ягідки, все разом. їдуть якось тим шляхом чумаки та дивуються:— Що то воно за калина така дивна?А один вирізав гілку, зробив сопілку, сів на возі, їде та й грає, а сопілка йому людським голосом співає:— Помалу-малу, чумаче, грай,Не врази ж мого серденька вкрай!Брат мене вбив, в землю зарив За того веприка, що в саду рив".У вірші Лесі Україньси "Калина" вірна дівчина після смерті козака з жалю перетворюється на калиновий кущ:"Чия то могила в полі при дорозі,Що над нею калинонька цвіте на морозі,Що на тій калині листя кучеряві,А між цвітом білесеньким ягідки криваві".Шуміла калина листом зелененьким:"Ой, що ж се я німа стою над моїм миленьким? Поки ніж не крає, дерево не грає.А хто вріже глибоченько, тому заспіває.А хто вріже гілку, заграє в сопілку,То той собі в серце пустить калинову стрілку".Калина стала шанованою передусім завдяки своїм лікувальним властивостям та забарвленню. Червоний колір асоціативно поєднувався із кров'ю. Цей зв'язок відображається в загадці про калину:Сидить півень на яворі,Спустив крила кровавії.Із калиною, калиновим мостом, що сягає світу померлих, асоціювали кров, припинення кровотечі в замовляннях: "Калиновим мостом ішли три сестри: Калина, Малина і Шипшина. Не вміли вони ні шити, ні прясти, тільки вміли сікти-рубати, ріки пропускати: одна ріка водяная, друга ріка огняная, третя ріка кров'яная; водяною огонь заливати, кров'яною кров унімати".Білоруси вважають, що коли болять зуби, то це наслідок недбалого ставлення до вишні, калини, горобини, крушини. У такому випадку треба на молодику до схід сонця присягти перед будь- якою з цих рослин. Стати на коліна і проказати тричі, за кожним разом кланяючись дереву: "Присягаю табе, крушьінка (варабінка, вьішанька, калінка), што век цябе ня буду ні крьішьщь, ні ламаць".Українська купальська пісня зберегла дуже давній мотив міфічної метаморфози: із частин дівчини- потопельниці постає цілий світ. "Не беріте із Дунаю води, — каже її мати, — то Ганнині сльози, не ламайте в лузі калини — то Ганнина краса".Все життя жінки — її дівоцтво, цнотливість, любов, одруження, роки в заміжжі, щастя, горе — все можна висловити через символіку калини. Калина — це, насамперед, дівоча краса:По садочку ходила,Цвіт калину ламала.
До личенька рівняла, Свого батька питала:
— Чи буду я ж такая,Як калиночка цяя?— Будеш, донечко, будеш, Як тілько в мене будеш.А як підеш від мене, Спаде красиця з тебе.Ламання калини, падання роси з неї — втрата дівочої цноти. Калина й незайманість дівчини фактично тотожні за значенням: "Темного лугу калина, доброго батька дитина: хоч вона по ночах ходила, та калину при собі носила. Купували купці — не продала, прохали хлопці — вона не дала, шовком ніженьки зв'язала, за всіх тому Іванові держала".Ой у лузі калина стояла,Ту калину дівчина ламала, Вона всіх парубків чарувала. Цвітіння калини символізує розквіт дівочої краси: "Цвіте, як калина", "Пишна, як калина в цвіту". Калинові кетяги, як уособлення дівочої незайманості, цноти, використовують у весільному обряді. Так, на Поділлі весільний калач або чарку прикрашають калиною, що має засвідчувати "чесність" молодої. Калину вплітають у вінок, а також прикрашають нею гільце. Мовила, говорила червона калина:Не подоба моя у лузі стояти,Але подоба моя у коровая стояти.Калина у весільних піснях пов'язується з молодою:Тудою ішов Василько молоденький.Стала калина йому шлях заступати.Вийняв шабельку, став калину рубати.Стала калина до нього промовляти:"Не рубай мене гострою шабелькою,Обгорни мене червоной китайкою.
Бо не для тебе калина посаджена,Тільки для тебе Марійка наряджена"...А про життя у свекрухи молодій співають:Обіллють тебе сльози, як калину морози,Обсядуть тебе діти, як калиноньку квіти...Частий у весільних піснях образ "січеної калини".Січеная калинонька, січеная,А вже ж наша та й Марійка звінчаная...Калина — це і щаслива господиня. У колядці така змальовується: Проти віконця, навпроти сонця Калина!Калина повна, ружа червоная пані.Ой сидить, сидить ґречна ґаздиня.Шиттячко шиє, злотом гаптує...Калина символізує, з одного боку, радість, з іншого — смуток, недолю. Звичайно, це — новіші трансформації символу, протилежність яких започатковано в часи прадавні, коли калина, як уже зазначалося, тісно була пов'язана із кров'ю. Кров же, з одного боку, символізувала вогонь, чоловіче начало, веселощі, а з іншого — жіноче вологе начало, темне, а отже, смуток:В неї личко, як яблочко,Як калина з молоком. —або:— Калино моя, чом ти не цвіла?— Зима була, увесь цвіт побила, тим я не цвіла.— Дівчино моя, чом заміж не йшла?— Бідна була, по наймах служила, пари не знайшла. Зів'яле калинове листя уособлює горе, нещастя:У лузі калина листя пов'ялила,Чи єсть в світі така друга, як я, нещаслива?В'язати калину в пучки — натяк на весілля. Так, в одній із веснянок співається про дівчину, яка ламала калину та в'язала її в пучки. Складала на візок, повезла на торжок і
