продала за шажок:Та й купила голубця.Та й привезла додому.Та й пустила додолу.Я ж думала — голубець,А то Іванко- молодець!Проте шлюб (на який натякають пучки калини) не для всіх буває радісним. Так, дівчина, яка купалася в достатках у батьковій родині, як сир у маслі, опинившись у свекрухи, скаржиться:Чи я в лузі не калина була?Чи я в лузі не червона була?Взяли мене, поламали І в пучечки пов'язали —Така доля моя, гірка доля моя!Калина символізує материнство: кущ — сама мати; цвіт, ягідки — діти.Коли рубать калиноньку,То ламати з неї цвіт,Коли любить вдовоньку,То любити єї діти.Є чимало варіантів пісні про покритку, яка колише під калиною відразу дві дитини. Нікого в неї не залишилося з рідних. Тільки калина та діти:До чого ж я догулялась —Оженився мій миленький, я зосталась.Не сама ж я зосталася —Ой є у лузі калинонька — розцвілася.Калинонька з квіточками,Ой не сама ж я зосталася — з діточками.Через свою подібніть до крові калина, як і сама кров, символізує вірність: "Посадила б калиноньку, щоб вірно любити...". Легенда "Дівочий ліс" розповідає про те, як калина виростає із крові дівчини Маринки, яка завела турків у нетрі — й сама загинула, жорстоко вбита султаном.З часом символ змінюється, набуває нових значень. За дуже далеких часів, коли хлопчики-підлітки відбували обряд посвяти в чоловіки і ставали при цьому справжніми воїнами, у деяких народів було прийнято випивати багато крові. Світова етнографія накопичила дані про велику кількість випадків, коли через споживання крові чи змащування нею якихось частин тіла люди ставали ніби родичами, "кровними братами", побратимами. Червона калина, що є уособленням крові узагалі, стає також символом крові, пролитої на війні. А тому — символом козацтва, бойової звитяги. Червоне забарвлення ягід поєднує калину не тільки із кров'ю, а й з одягом козацьким, із червоною китайкою. Зрештою, поєднання калини з кров'ю та лицарством може бути набагато давнішим. Калина поєднується і з козацькою долею.Згодом символ калини з'явився в піснях рекрутських, жовнірських: він був пов'язаний із народженням рекрута, проводами до війська, смертю вояка.Калина уособлює і саму Україну. Ще пізніше вона, як символ батьківщини, "проросла" в пісенному фольклорі січових стрільців: Ой у лузі червона калина похилилася.Чогось наша славна Україна зажурилася.А ми тую червону к&іину підіймемо.А ми нашу славну Україну розвеселимо!Калина, чи не найглибинніший, чи не найхарактерніший для української ментальності рослинний символ, і досі несе до нас із прадавнини вісті про любов, молодість, животворчі сили. її садять біля хат, що стало найпевнішою ознакою українських обійсть, рідного дому взагалі. Сама вона стає домашнім оберегом.Теплим, але сумовитим постає образ калини у спогадах на чужині:Ой у лузі калинонька Та на море схилилася,А молода журилася,Що од роду одбилася.Калина — уособлення дому, батьків, усього рідного:Ой в полі калина, у полі червона Хорошенько цвіте,Ой, роде наш красний, роде наш прекрасний,Не цураймося, признаваймося, бо багацько нас є.Що перший цвіточок — то рідний батенько, хорошенько цвіте. А другий цвіточок — то рідна матінка. Третій — сестриця, четвертий — братічок. А п'ятий цвіточок — рідна сторононька.Міфічний калиновий міст символізує кровне єднання нащадків і предків. Колись, як відомо, громади дуже пильнували за продовженням роду. Порушники неписаного закону ставали вигнанцями. У Шевченковій поемі "Катерина" мати питає в дочки-покритки, виганяючи її за традицією з дому:Хто заплаче надо мною,Як рідна дитина?Хто посадить на могилі Червону калину?Дослівно: хто продовжить і поведе в майбуття рід, який старанно охороняли предки? Хто збереже зв'язок поколінь, передасть у спадок нащадкам набутки роду? Адже калина — це давній український символ позачасового єднання народу: живих із тими, що відійшли в потойбіччя, й тими, котрі ще чекають на своє народження. Верба
Верба — це жіночий символ, уособлення таємничої сили жінки, плодючості й материнства. Це дерево пов'язане з водою, отже, символізує здоров’я і життя.У давнину верба була священним деревом у слов'ян. Вважають, що вона уособлювала бога сонця, й тепер у народі кажуть, що "саме сонце п'є воду з вербових листочків, тому вони такі схожі на сонячні промінці". Як особливе, священне дерево, верба тісно пов'язана з культом предків. На похоронах плакучими гілочками встеляли долівки (тепер кажуть, що це для того, "аби мрець нікого з собою не взяв").Верба — одне з найулюбленіших в Україні дерев. "Дарма, верба, що груш нема", — кажуть про неї і обсаджують молодими деревцями ставки, береги річок, дороги, обійстя, криниці. Щороку, повертаючись із церкви на Вербну неділю, селяни встромляють у землю освячені галузки, і з них виростають дерева, які надають українським селам особливої характерної краси. "В кінці греблі шумлять верби, що я насадила", — співається у пісні.Проростають ці дерева й самі — з випадково зроненої гілочки або забитого в землю кілка. "Хто її садив? Стирчав кілок вербовий та й розрісся", — каже про вербу Килина в "Лісовій пісні" Лесі Українки. Невибагливість верби, здатність швидко прийматися й рости, а також те, що вона першою з рослин починає зеленіти й розвиватися навесні, надають їй особливого магічного значення в народній свідомості та обрядах, спрямованих на забезпечення родючості, здоров'я. Освячені вербові гілочки оберігають від грози, пожежі, нечистої сили.Вербну неділю святкують за тиждень до Великодня ("за тиждень Великдень: недалечко червоне яєчко"). Коли Христос повертався до
