Єрусалима, люди встеляли йому дорогу пальмовими гілками. Звідси звичай святити гілля дерев.Свяченою вербою стьобали одне одного, щоб бути "великими, як верба, багатими, як земля, і здоровими, як вода". Звичай бити вербою — ще дохристиянський, він пов'язаний із віруванням, що енергія від ритуального биття передається тому, кого періщиш. Отож такий удар здатний "розбудити" життєву силу людини чи тварини. Освяченими галузками виганяли пастися худобу в день св. Юрія, сподіваючись на добрий приплід і захищаючи її таким чином від лиха та хвороб.Використовується мотив удару і в чарах: ударив чоловік відьму прутиком, і "вона зараз же стала кобилою". В казках чарівниці таким чином перетворюють царівен на качок, зозуль. За допомогою подібних дій можна досягти і зворотного ефекту: зняти чари, як у казці про Красносвіта. Три пари залізних черевиків зносила дружина, поки знайшла свого чоловіка в чужому далекому царстві у "поганої цариці". Три ночі голосила над ним жінка, та не прокидається від зачарованого сну Красносвіт, не чує її. Побачив це слуга, здивувався й розповів своєму хазяїну. Тоді Красносвіт зліз із коня, уломив три прутики-однолітки й каже тому хлопцеві: "На, — каже, — як вона буде голосити, то дай їй три однолітки і кажи, хай перетягне мене на друге місце і вдарить три рази цими однолітками, то я встану".Як світове древо, верба уособлює і життя, і смерть. На вербі "знаходять" дітей. У сербському обряді перше зістрижене волосся дитини хрещений батько ніс до верби. Українські дівчата закопували під вербою своє вичесане волосся. Усе це — залишки давнього ритуалу жертвоприношення, які було переосмислено в нових життєвих обставинах. Верба виступає в ролі світового древа у загадці про дорогу: "Лежить верба посеред села: як встане, до неба дістане".Походження верби пояснюють по-різному. Одна з легенд розповідає, що плакуча верба була завезена з Китаю: привезли у плетених кошиках якийсь крам, розвантажили й кошики викинули. Одна з гілок прийнялася й виросла в чудове дерево. У литовській казці йдеться про походження верби з жінки, яка була наділена надзвичайною родючістю: в неї навіть із рук, ніг, голови народжувалися діти. Із заздрощів богиня землі перетворила її на вербу: тіло зробила стовбуром, ноги — корінням, підняті до неба руки — гіллям, волосся — листям.Якщо молода верба символізує життєву силу, плодючість, здоров'я, захищає від хвороб, стихійного лиха, нечистої сили, то стара вер- ба асоціюється зі смертю, чортівнею ("закохався, — кажуть, — як чорт у стару вербу"), а в замовляннях — із антисвітом, місцем, кущ відсилають хвороби, пристріт, уроки, гадючу отруту: "...вербо-верби- це, забери раба Божого нічниці"; "...під сонцем жорстоким і під лісом чорним, під високим, там стоїть верба, під тієї вербою сімсот коренів, і на тій вербі сімсот канатів, а на тих канатах сидить цар Хан і цариця Ханиця. І прошу я — допоможіте, і вийміть три зуби лихих з рижого коня, з крові чорної, з кості жовтої, з шерсті рижої".Згідно з повір'ям, що побутує на Закарпатті, у криве, сухе дерево, нахилене над водою, можуть перевтілитися вурдалаки — ходячі мерці, які ссуть із живих кров. На вербі полюбляють гойдатися русалки (за повір'ям, яке існувало на Харківщині, вони можуть бігати по вербі й у вигляді білки).Леся Українка в "Лісовій пісні" зображує картину послідовного перевтілення Мавки через вогонь і дерево:Легкий, пухкий попілець ляже, вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, — стане початком тоді мій кінець."Де верба — там і вода", — каже прислів'я. Люди давно помітили, що верба росте біля чистої води, й за допомогою вербового прутика навчилися шукати джерела. І криниці копали під вербою. А ще кажуть: "Верби довкола водоймищ — воді спокійно і добре, значить, і тобі спокій нестиме така вода Маєш на душі смуток — притулись: верба забере"."Прийде вербниця, назад земля вернеться", — кажуть про щорічне оновлення природи із приходом весни й тимчасове похолодання під час цвітіння верби. Уособлення у вербі весняного пробудження природи від зимового сну, повноти життя асоціювалось у родинному житті зі шлюбом, із розквітом молодих життєдайних сил. Тому образ верби надзвичайно поширений у веснянках і купальських піснях:Перекину кладку через муравку Вербову, вербову.Ой час вам, дівоньки, ой час, голубоньки,Додому, додому.Дівчино Марійко, ти ясная зірко,Зістанься, зістаньсяТа з своїм миленьким, соколом ясненьким, Звінчайся, звінчайся.Символ вербової кладки, містка означає кохання, побрання, шлюб. Всохла, підточена водою верба натякає у веснянці на дівчину, яка забарилася з одруженням:Ой не стій, вербо, над водою Та не пускай гілля до Дунаю;А Дунай — море розливає,І день, і ніч вода прибуває,З верби корінь підмиває,З верху верба усихає.Стань собі, вербо, на риночку В хрещатенькім барвіночку,І запашнім василечку!Така ж символіка верби і в купальських піснях. Верба розвилася — пора молоді брати шлюб. У ліричних піснях верба символізує кохання, дівочу красу, одруження. У нещасливому коханні верба сумує разом із закоханими. Похилена верба, верба з опалим або зів'ялим листям означає сум, тугу, втрату, занепад.Ой у лузі у темному Та над морем над глибоким Та стоїть верба похилая.Під вербою знамен стоїть.Під знаменем козак лежить.В головоньках — свіча горить.Похилена верба асоціюється з розлученням у піснях про кохання:Ой ти, вербо моя кучерявая...На крутих бережках похилилася...А дівчина від сну пробудилася І згадала собі, з ким любилася.Як в вишневім саду розлучалася,Як в вишневім саду розставалася. — або ж у коломийці:Ой ти, вербо, над водою чого ся схилила?Скажи мені, дівчинонько, чогось ня лишила?Згідно з давнім слов'янським повір'ям, якщо в темному лісі знайти зелену вербу, яка ніколи не чула шуму води та співу півня, зробити з неї сопілку й заграти, то мерці оживуть,
