устануть з могил і повернуться з того світу. Дуб
Дуб — символ сили, чоловічої могутності, священне дерево бога-громовика. Культ дуба існував у всіх індоєвропейських народів, це дерево було присвячене найголовнішому з богів: у Греції — Зевсу, в Італії — Юпітеру, в Німеччині — богові грому Донару. Кельтські жерці, друїди, вважали дуб найсвятішим із дерев. У литовців дуб присвячений Перкунасу — богові грому, блискавки й дощу. Щоб дочекатися багатого врожаю, чоловіки приносили жертви дубам, а жінки — липам.Слов'яни обожнювали дуб як дерево громовержця Перуна, пов'язуючи його з вогнем та блискавкою. Особливо шанували дерево, спалене грозовим ударом: на його місці будували капища, в яких завжди горів "вічний" вогонь із "дубового древія"; а людину, вбиту блискавицею, вважали обраною богом. За християнства виникло повір'я, ніби під дубом ховаються від Божого гніву чорти, й саме тому стріли-блискавки часто влучають у стовбур. Із тієї причини й остерігалися переховуватися від грози під цим деревом. "Живий" ритуальний вогонь також добували з дуба. Давні українці мали свої священні гаї, у яких, згідно з їхніми віруваннями, мешкали боги, — там відправляли обряди, приносили жертви. За свідченням літописців, воїни київських князів Олега й Ігоря, пливучи Дніпром "у греки", зупинялися на острові Хортиці, щоб віддати шану Перунові й принести жертви кремезному дубові.У народнопоетичній уяві дуб виступає в ролі світового древа. Він символізує світову вісь, яка сполучає верхній і нижній світи — живих істот і померлих предків, знаменуючи центр всесвіту. У казці герой, який відбуває випробування, пов'язані з обрядом ініціації, має потрапити на той світ: під дубом розташований вхід до підземного царства, по дубу можна залізти й на небо.У казках дуб означає не так дерево-рослину, як особливе сакральне місце, з котрим пов'язана доля людини й біля якого відбуваються вирішальні для життя героїв події. У казках про Правду і Кривду або бідного й багатого брата на верхівку дуба сідають віщі птахи. Під дубом також збираються чорти, які розкривають секрети зцілення осліпленого героя, зачарованої царівни тощо. В іншій казці хлопець мусить виконати складне завдання. От іде він до коня та й сльозами обливається. А кінь каже: "Чого ти, хазяїне, плачеш?" — "Як же мені не плакати, — відповідає той, — як цар заставив дістати з моря сім та сім перлин". Кінь мовить: "Підеш до моря, й залізь на високий дуб, а як вода розіграється, так хапай найбільшу рибину й держи її, поки вода не заспокоїться". Отже, й тут дуб — світове древо посеред моря, він поєднує буденний, земний світ із водною стихією, рибою — хтонічною істотою, і від цього древа залежить доля героя.Згідно з міфологічними уявленнями, дуби існували ще до народження світу. Про це співають у світотворчих колядках:А на тім морі ой два дубочки,На тих дубочках два голубочки...Стали радити, як світ сотворити...Триєдина організація всесвіту прирівнюється до тричастинної будови дерева у величальній колядці господарю:На твойому дворі дуб гіллянистий,А в тому дубі та й три користі...У корень дуба — сивії бобри,Посеред дуба — ярії пчоли,У версі дуба — ясні соколи.Образ дуба, що ввібрав у себе міфологічні уявлення про світове древо як узагальнений символ творення життя, добра, бачимо у вірші Степана Руданського "До дуба":... А ти, дубе, кріпись,Ти рости та рости,І до пекла дістань,І у пекло заглянь,І до хмари дістань,І на небо поглянь...І у силі, в добрі,Як скала, затвердій.І, як Бог світовий,Над землею ти стій.У давнину було поширеним вірування в те, що душа померлої людини переходить у дерево. Причому душі небіжчиків обирали для свого перевтілення переважно дуби. Це уявлення підтверджене реальним фактом давніх поховань у лісах, зокрема дубових, — на деревах чи під деревами. Воєвода князя Святослава, Ян Вишатич, після придушення в Суздальській землі повстання смердів у 1071 р. віз полонених волхвів до Шексни, там убивав їх, а тіла вішав на дубі. Під дубами закопували загиблих героїв, святих. За часів, коли поширення набула кремація небіжчиків, на дубах ставили горщики з попелом від поховального багаття. Жертовний характер цього обряду проступає в дитячій примовці-замовлянні: "Іди, іди, дощику, // зварю тобі борщику //в новенькому горщику //та поставлю на дубі: // дуб ізворухнеться, // горщичок розіб'ється".У народів Сибіру померлих маленьких дітей ховали в колодах, які підвішували на дерева. Домовину, хрест та інші ритуальні предмети виготовляли з дуба ("труна" = "дубовина"). У казці "Юліанка, або Дерев'яне чудо" мовиться про те, як жінка одного пана, помираючи, наказала, щоб він одружився лише з тією, котрій підійде на палець той перстень, який вона йому лишила. Ходив пан по світу, але жодній дівчині перстень не прийшовся — тільки його доньці. "Ну, — каже, — тепер мусиш мені за жону бути". Щоб відкласти весілля, дівчина загадала пошити їй три плаття: золоте, оксамитове і... дерев'яне. Символіка останнього зрозуміла — це труна: "Дівчина дуже молилася, аби земля її примкнула, й таки цілком пропала в землю".Сюжети легенд, у котрих ідеться про різні демонічні персонажі (перевтілених мерців), також пов'язані з уявленням про дуби як місце помешкання душ померлих предків. Так, південнослов'янські ві- ли та скандинавські норни живуть у дуплах кремезних дубів. На величезні старі дуби злітаються в купальську ніч відьми, чорти і змії.На трьох великих дубах сидів страхітливий птах Кук, який забивав усіх птахів, щоб побудувати з їхніх кісток палац. Згідно з повір'ями, не можна палити дубового листу, бо здійметься вітер (вітер, вихор, передусім, уособлює душі "заставних" мерців
