донька". Одружився бідний парубок із Вітровою донькою, й зажили вони щасливо в любові. Та позаздрили їхньому щастю місцеві багатії — дідич, корчмар і жандарм. Серед важких завдань, що загадав пан хлопцеві, був наказ завезти його в гості до батька-небіжчика. От посідали дідич із сином у бричку, й Тимофій (так звали Вітрового зятя) завіз їх до печери, звідки був вхід у пекло. "Чого тобі треба, Тимофію?" — запитали чорти. "Пани просяться до вас: прийміть молодих до старих". Дідьки аж підскочили від радості. Натягли на дідича і його сина вовчі шкури й затягли їх у пекло. Корчмареві й жандармові хлопець загадав вилізти на високого дуба: "Лізьте... Як прилетять ангели, я крикну: "Скачте!". Корчмар і жандарм роззулися й почали дертися. Коли схопились за гілляки, корчмар спитав: "Скакати?". "Ні, лізьте ще вище! Звідти ангели вас не схоплять". Нарешті, добралися самої верхівки дуба, Тимофій крикнув: "Ангели вже прилетіли! Візьміться за руки і скачте". Корчмар скочив першим і потягнув за собою жандарма. Ангели взяли їх на крила й понесли до Бога вівці пасти. А Тимофій вернувся до Вітрової доньки і прожив із нею багато років.Дерево асоціюється з дорогою на "той світ" у купальському обряді вигнання відьми (русалки), яка "на дуб лізла, кору гризла", а також у віруваннях про змій, які по деревах лізуть на зиму до свого, зміїного, вирію. Проте навіть найвищого дерева буває недостатньо, щоб героєві казки повернутися додому із "тридев'ятого царства". І Телесик, який видерся на явір, ховаючись від відьми, і Котигорошко, що виліз на дуба, покинутий напризволяще своїми побратимами, потребують допомоги птахів (нагадуємо, що і птахи, і змії уособлюють душі померлих предків). Птахи переносять казкових героїв із того світу на цей: Телесика — гусеня, а Котигорошка — гриф, дітей якого він урятував від дощу, накривши своєю свиткою.Досить часто входом до того світу слугує криниця. У казках відомий образ "біса з криниці", який хапає царя за бороду й не відпускає її доти, доки той не пообіцяє йому "те, що в нього дома є" (тобто дитину, про яку батько ще не знає). Проте в казці криниця може бути входом до іншого царства узагалі — не лише підземного або підводного.У деяких текстах ним може бути небо, як у німецьких казках про райські сади фрау Гольди, богині дитячих душ. До її царства смертним можна потрапити лише через криницю. В однієї жінки було дві доньки: рідна, сердита й ледача, і нерідна, чемна та працьовита. Якось пасербиця пряла біля криниці і впустила веретено. Зла мачуха змусила дівчину шукати його на дні. Та кинулась у криницю й опинилася у квітучому лузі. Там вона зустріла господиню райського саду і стала служити в неї. Коли дівчина підбивала перину господині, на землю сипався сніг.Сюди ж можна додати епізод із розповіді Ібн-Фадлана про похорон руса, до якої ми вже зверталися. Дівчину, яка погодилася супроводжувати свого хазяїна на той світ, підвели до колодязя. Зазирнувши туди, вона побачила зелений сад і в ньому своїх покійних батьків, а також щойно померлого князя, який кликав її до себе.За іншими уявленнями, вирій треба шукати на краю землі (світу). У казці Котигорошко покарав діда (злу силу), який мав зріст в один аршин, а бороду — в два. Він защемив дідову бороду в най- товщому дубі. Але дідок, не змігши визволити бороду, потягнув дуба за собою. І як тягнув, то всі дерева по дорозі трощив, широкий шлях у лісі зробив. Котигорошко й каже до побратимів: "Ходімо цим слідом, побачимо, кущ той дід зайде". Довго вони йшли: через ліси й через гори, через річки й моря. Гори Вернигора розсував, у лісах Вернидуб шляхи рівняв; в моря й річки Прудивус вуса вмочував — і вода розступалася. А дідів слід усе далі тягнувся. Аж на краю світу побачили вони в землі велику дірку, і тут слід кінчався, тут дід разом із дубом у підземне царство спустився. Туди ж на шворці спустили побратими Котигорошка, де він пройшов із подвигами мідне, срібне й золоте царства.В іншій казці ("Красносвіт") царівна шукає на краю світу свого зачарованого чоловіка, що вдень у яєчко зачинявся, а вночі виходив до неї красенем. За свою провину (розбила шкаралупку з яйця, в яке ховався її чоловік) вона мала зносити залізні черевики і стерти залізну палицю, доки його знайде. От вона "йшла, йшла, прийшла аж на край світу, а далі зайшла аж на той світ". На тому світі царівна побувала в Мороза, Місяця і Вітра й нарешті знайшла Красносвіта.Якщо, за уявленнями, небо складається із кількох шарів (аж до "сьомого неба"), то так само неоднорідний і підземний світ. На краю того світу є глибока безодня, там тече вогняна ріка. Ілюстрацією до міфопоетичної гіпотези що той світ розташований під землею, а під ним є ще й інші світи, може слугувати казка "Юліанка, чи Дерев'яне чудо" на сюжет інцесту батька й дочки. Юліанка, щоб уникнути шлюбу з батьком, "почала молитись, аби її земля примкнула. І вона таки цілком пропала у землю". Потім оповідається, як на тому світі в дівчину закохався королевич, одружився з нею, і народила вона двох хлопчиків золотоголових. Але й там їй не давав спокою її батько (вже також померлий, що став нечистою силою). Щоб помститися доньці, він зарізав її дітей і намагався вкинути їх у яму — до пекла.Легенди розповідають про країну на сході — там мешкають блаженні люди — рахмани (цікава співзвучність із "брахманами"), які померли ще до народження Христа. Небіжчики живуть таким самим життям, як і люди на землі. Вони там одружуються, мають дітей, але не помирають, не старіють, не мерзнуть, не сваряться й не голодують.Загалом, кажуть, що на тому світі все таке саме, як на цьому, тільки навпаки: світ померлих обернений відносно світу живих (усе, що пов'язане з погойбіччям, у науці позначається словом "антисвіт"). Звідси численні заборони робити в буденному житті щось "навиворіт": одягати вивернутий одяг, взувати ліве взуття на праву ногу, перекидати речі, мести підлогу від порога до покутя. Із цим пов'язані також уявлення про містику
