примовляючи: "Кіть-кіть-кіть". Коли ж чоловік накричав на них, засумували ті діти й зникли назавжди.Був такий малий Михайлик, що, ображений на киян, "поїхав за якісь гори", прихопивши на плечах Золоті ворота. А образився він за те, що хотіли вони розрахуватися його головою за свою свободу. Було це так. Якось підступив ворог-татарин під Київ, "а тут Михайлик-лицар був, да як зійшов на башту да пустив з лука стрілу, то стріла і впала в миску татарину. "Е, — каже, — се ж тут є сильний лицар. Подайте, — каже, — мені того Михайлика, то я одступлю". От кияни шушу-шушу і радяться: а що ж — оддамо. А Михайлик каже: "Як оддасте ви мене, то в останній раз будете бачить Золоті ворота". Да сівши на коня, обернувсь до їх да й промовив:— Ой кияне-кияне, панове громада!Погана ваша рада:Якби ви Михайлика не оддавали,Поки світ сонця, вороги б Києва не достали".Давньоруська билина київського циклу зберегла згадку про велетня Святогора, старшого за славетних богатирів Микулу Селяни- новича, Ішло Муромця, Добриню Микитовича й Олексія Поповича. Ілля заїздить на Святі гори й натрапляє на богатиря, який дрімає, їдучи конем. Ілля б'є його з усієї сили раз, другий, третій — той не ворухнеться, тільки за третім разом він збудився, ухопив Іллю і разом з конем поклав до кишені. Пізніше ці богатирі побраталися. Билина розповідає і про незвичайну смерть богатиря. Святогор з Іллею на Святих горах знайшли домовину. На труні було написано, що призначена вона тому, кому буде по мірі. Спочатку пробує її Ілля, але для нього труна виявилася занадто великою. Коли ж лягає Святогор, віко так твердо накриває труну, що богатир не може його підняти. Він загадує Іллі рубати віко його (Свя- тогоровим) мечем, але Ілля не подужає піднести того меча. Тоді Святогор дмухнув на Іллю, і в того прибуло сили. Проте розрубати домовину так і не пощастило: за кожним ударом на ній з'являлись нові залізні обручі.У цій оповідці не пояснюється, за що богатиря спіткала така доля: видно, йому "на роду було так написано" — так, як Іллі не була "написана" смерть у бою. А от в іншому сюжеті билини бачимо думку про покарання Святогора за нахваляння підважити землю (це може бути розцінено як покарання за бунт проти мате- рі-землі або проти божественних сил, на які не мусить підніматися рука людини, ба, навіть велета. Виїхав Святогор у чисте поле. Нема з ким йому силою помірятись. А сила так і переливається по жилах. Говорить Святогор: "Якби землі тягу знайшов, я б усю землю підважив!". Потім наїздить на сакви подорожні. Пробує він їх, не сходячи з коня, зрушити пужалном — сакви ані руш... Хапає обома руками — підняв їх вище колін, але сам вгруз при тім по коліна в землю. По обличчю його не сльози течуть, а кров. Як угруз, так і встати не зміг".Так і лишився Святогор у тій домовині — в печері. І відпустить його земля, як велика біда прийде, як ніхто, крім нього, помочі подати не здатен буде. Риба
Риба, як відомо, живе у воді. А вода — це праматір світу. Саме з води, за міфами й легендами різних народів, виникло все живе. Отож риба, як і вода, символізує життя, очищення, здоров’я і плодючість. У багатьох народів є легенди про велетенських рибин — двох чи трьох, які тримають на собі землю. Коли ті риби ворушаться, бувають землетруси. На сході часто зустрічалися храми, присвячені рибам, і в тих храмах були басейни з рибами. Священних риб тримали в невеликих ставках поблизу мусульманських святилищ. Рибоподібним богам поклонялися жителі стародавніх Сирії та Вавилону, приміром, божеству Еа. У талмудійській традиції з рибою пов’язують надію на спасіння душ.Перші літери грецького написання "Ісус Христос, Син Божий, Спаситель" складають слово "риба" (іхтіос). Апостоли у Христа, як відомо, були рибалками. На іконах Тайної вечері обов'язково зображують рибу. Очевидно, Христос і є тією чудесною рибою, якою за Писанням, його учні насищали тисячі зголоднілих. І ті Їли, і ще залишалося.У снах риба віщує жінці народження дитини. В українській казці "Про Сученка-богатиря" розповідається про царське подружжя, в якого довго не було нащадків. Поруч із царським палацом було велетенське озеро, і цар вибудував через нього міст. І от один чоловік, випадково сидячи під тим мостом, почув розмову трьох ченців про те, яким чином можна царевій біді зарадити. А потрібно було всього лишень: виплести з шовку невід, закинути його в море, виловити зо- лотоперу щуку й дати цариці ту щуку з'їсти. Чоловік розповів про почуте цареві. Так і зробили. Але коли куховарка готувала щуку, то й сама її скуштувала, собачка під столом поїла щучі кісточки, а вже потім рибу їла цариця. Невдовзі всі троє народили синів-богатирів.Риба пов'язується також зі святом весняного відродження, воскресіння природи. Найперше, що робить люта Зима, коли приходить на землю з вічно засніжених гірських вершин, то це замикає річки, озера й усі дощові джерела льодяними замками й зачиняє небесні ворота до вирію. Вода засинає у кризі (а разом з нею і риба). Однак після Різдва молоде сонце набирає сили, світить дедалі ясніше, будить зі сну золоту Щуку-рибу, а та своїм хвостом розбиває кригу на річках; вода розливається, сніг тане, сонце сяє, і приходить Весна. Вважається, що саме на свято Явдохи П4 березня) Щука-ри- ба розбиває кригу. Колись діти навіть ходили до річок чи ставків у цей день: послухати, як розбита щукою крига тріщатиме. Про щуку співається й у веснянках, зокрема, про чотири броди: "В четвертому броді Щу- ка-риба грає, гей діти, весна красна, зілля зелененьке...".
В українській християнській легенді розповідається про те, як рибина чудесним чином "воскресла", передвіщаючи воскресіння Христа: "...кажуть, що як архангел Гавриїл об'явивсь Матері
