Божій і сказав саме в суботу: "Твій Син вос- Ганна Собачко. Рибикресне з мертвих"; а МатиБожа саме снідала рибку, так м'ясо об'їла, що зостались самі реберця. Перехрестилася вона та й каже: "Тоді мій Син воскресне, як оця рибка оживе". А рибка: плюсь! — і ожила".Проте вода — це не тільки здоров'я, плодючість і воскресіння. Відродженню мусить передувати смерть, перебування в потойбіччі. У давнину, ще в дохристиянські часи, на воду спускали човни з покійниками, які повинні були переправити їх до світу предків. Міфічна Щука-риба присутня і в цих віруваннях, вона є посередником між живими й померлими. Цей зв'язок відобразився в загадці про рибу: "На тому світі живий, а на цьому мертвий". У весільній пісні з розряду "жалібних" для сироти співається, що вона хотіла б запросити на весілля свого покійного батька. Сирота ходить по крутій горі, бачить унизу, в бистрій воді щуку-рибу й каже їй:— Пливи, пливи, щуко-рибо, стиха по воді;Прибудь, прибудь, мій батеньку, хоч ще раз к мені.— Ох рад би ж я, доню моя, до тебе прибуть,Насипано сирой землі на груди мені.Ох насипано сирой землі на груди мені,Склепилися карі очі на всі ночі й дні.На Буковині відомі легенди про країну померлих, де живуть у злагоді й добробуті напівлюди-напівриби — рахмани. На Великдень люди кидають на воду шкаралупи від крашанок, щоб знали рахма-
ни про велике свято. Але поки шкаралупки допливуть до тієї країни, проходять дні, тому Рахманський Великдень буває в четвер або середу.
Писанка із зображенням рибиВ Україні шанують міфічну рибу, яка була "спервовіку": вона все бачила, все знає, що є і що буде, ще й має стати свідком кінця світу. У колядці сокіл питає щуку, чи все й тепер так, як було справіку, й чує у відповідь, що тепер усе не так, що "син на батька руку здіймає, донька матері супере- чає, брат на брата ніж виймає, сестра на сестру чарів шукає... через неправду світ ся скінчає". В іншій колядці сокіл розповідає щуці, що їх обох спіймають, соколиним пером будуть листи писати, а щуку — на святій вечері споживати.Риба є ритуальною стравою на поминках, весіллі, на святій вечері в переддень Різдва та на інших найвизначніших подіях у житті людини. Зображують рибу найчастіше на писанках, іноді — на побутових предметах. Кінь
У слов’янській міфології кінь, як і качка, асоціювався із сонцем. Слов'яни пов'язували з конем умирання й народження сонячного божества. Різні археологічні знахідки (оберіг "качка з головою коня"; фібула, на якій зображено Велику Богиню — так, що руки її поступово переходять у кінські голови) — підтверджують припущення: наші предки вірили, що сонце цдень подорожує небом у колісниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок.Кінь — вірний помічник героїв і богів. Божество грози в індоєвропейській міфології уявлялося лицарем- змієборцем на коні
або ж на бойовій колісниці, запряженій кіньми. Скандинавський бог Одін мав вось- миногого коня Слейпніра.
Кінь, як і птах, був посередником між світами живих і померлих.Безпосередню причетність коней до Бога-Сонця змальовують різні давні міфи. Спільним для індоєвропейців є образ Бога-Сонця на бойовій колісниці, запряженій кіньми.Так, в індійській міфології відомий один із варіантів міфу про створення людей. Бог- Сонце виліпив чоловіка та жінку із глини. Проте не встиг він подарувати виліпленим глиняним фігуркам життя, як Писанка "Коники"кінь ущент знищив творіння,передбачаючи майбутні страждання, яких завдадуть йому люди. Тоді Бог-Сонце створив спочатку павука. І поки нові глиняні фігурки висихали, павук сплів таку міцну павутину, що крилатий кінь не зміг її прорвати.Відгомін вірування про міфічного коня бачимо в українській колядці:Золота грива коня покрила,Срібні копита камінь лупають,Камінь лупають, церков мурують З трьома верхами, з трьома хрестами:На першім хресті — сонечко в весні,На другім хресті — місяць у кріслі,На третім хресті — зоря із моря...Ритуальний зв'язок людини й коня проявляється по-різному через образ світового древа. Білоруси називають одну з головних частин житла — пічний стовп — "коньовим" стовпом або просто "конем". Стовп цей мав безпосередню причетність до домашнього вогнища, отже, й душ померлих предків.
Марія Приймаченко. їде осінь на коні
При спорудженні житла східні слов'яни найчастіше використовували як жертву коня. Відповідно, й дахи тих будинків увінчували зображенням голови коня — так званими "кониками", "коньками".Жертвування коня або присвята живої тварини різним божествам — характерні для багатьох народів. Так, покровителькою коней у римлян була Діана. А в гунів під час церемонії присягання пили кров священного білого коня, змішану з вином. У східнослов'янських колядках поширений мотив потоплення в морі (річці) кінського табуна, серед якого вирізняється чудесний кінь. Учені вбачають у цьому мотиві ритуал жертвоприносин коня.Кінь з'явився на теренах України давно: кінські кістки, знайдені в Наддніпрянщині, датуються IV тис. до н.е., причому це останки вже приручених коней. Археологічним свідченням зародження культу цієї тварини вважають знахідки її захоронень, а також зображення коня чи його голови.Голова коня відігравала важливу роль у ритуалах усіх індоєвропейських народів, тому в казці з'являється образ чудесної Кобилячої Голови, яка нагороджує добру й чуйну дівчину:
