Добігла до річки, аж дивиться — рак виліз із води на камінь та клешні точить. "Здоров був, раче! — каже йому лисичка. — Це ти, мабуть, до косовиці готуєшся, що клешні об камінь гостриш?". Поздоровкався рак та й каже: "Я клешнями роблю те, що ти зубами: так треба, щоб гостріші були". А лисичка тоді йому: "Тепер я бачу, чого з тебе люди сміються, розказують, як ти сім літ по воду ходив, та й ту на порозі розлив! Як його ходити у світі, коли на ногах зуби!". Тоді рак запропонував позмагатися в бігу наввипередки. Непомітно він учепився до лисиччиного хвоста, й вона його примчала до "фінішу". Аж чує позаду: "Та й забарилася ти, лисичко! Я вже і на осику лазив, усе виглядав, чи скоро ти прибіжиш". Дуже здивувалась лисичка й більше не сміялася з рака.У казках про тварин войовничі й чаклунські здібності рака перевищують можливості навіть великих звірів. Скажімо, в казці про Козу-Дерезу. Вдерлася коза в лисиччину хатку, вигнала з неї хазяйку (в іншому варіанті: хазяїна, зайчика), зачинилася й не впускає нікого. Плаче лисичка, обіщпоть їй допомогти й заєць (в іншому варіанті, відповідно, лисиця), і вовк, і ведмідь, проте лякаються й утікають, ж тільки зачують погрозу: "Я Коза-Дереза, півбока луплена, за три копи куплена. Ріжками заколю, ніжками затопчу, хвостиком замету. Тут тобі й смерть!". І тільки Ракові-Небораку ("неборак" — бідолаха) було під силу вигнати задерикувату козу з лисиччиної хати. Козиній пісні- замовлянню, що її так злякалися великі звірі, він протиставив свою магічну пісню й переміг: "А я Рак-Неборак, ж ущипну, буде знак!". Та козу щип-щип! А коза: "Не мене, не мене!". Та з печі! І побігла.Можна розуміти рачиний "знак" ж печать того світу, котрої коза (ж жертовна тварина) боїться над усе, адже вона й так була вже "півбока луплена", коли "дід у червоних чоботях" приготувався її зарізати і вже поставив їй один знак збоку, та вона вирвалася з його рук.Щоправда, войовничі й віденські здібності рака вижилися безсилими проти облесливості й підступності лисички, яка (у варіанті казки, записаному на Волині відомою письменницею Оленою І Ічіїкоіо, матір’ю славетної Лесі Українки) вирішила "віддячити" в такий спосіб:"Як же мені тобі відлдчиги, мій голубоньку? Хіба ось що: дай я тебе скупаю, бо ти такий чорний, брудний!.. Ось пожди, я тобі літепла на купіль зогрію! Та взяла розпалила в печі, нагріла окропу і вкинула туди рака: він там і зварився. Лисичка тоді його з'їла. Отак віддячила!..".Розумним, винахідливим, здатним вийти зі скрутного становища й дати мудру пораду іншим змальовується рак у байці "Не впусти рака з рота".Летіла ворона понад морем, дивиться: лізе рак. Вона хап його, та й понесла через лиман у ліс, щоб, сівши де-небудь на гіллі, гарненько поснідати. Бачить рак, що приходиться пропасти, та й каже вороні:— Ей, вороно, вороно! Знав я твого батька і твою матір: славні люде були!— Угу, — одказує ворона, не роззявляючи рота.— І братів і сестер твоїх знав, — каже рак, — що за добрі люде!— Угу, — гугнить ворона, а рака міцно тримає.— Та вже хоч вони й гарні люде, — каже рак, — а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішої над тебе.— Еге! — крякнула ворона на весь рот, та й упустила рака в море.Тому-то, як кого одурять хвалою або лестивою річчю, то люди й кажуть: "Упустив рака з рота". А як кого остерігають, то кажуть: "Гляди! Не впусти рака з рота!".В обряді викликання дощу простежуються уявлення, що пов'язують рака із "заставними" мерцями — потопельниками, до яких звертаються односельці в разі посухи (вважається, що від них залежать дощі). Тоді справляють похорони рака. Його закопують у землю, роблять могилку, навіть ставлять йому хрестик і покладають на могилу квіти, і голосять, як за небіжчиком: "Наш раченьку, да наш батеньку, да наш соколоньку, да як ми тебе похоронимо, да так плачемо".У весільній обрядовості рак виступає носієм чоловічого начала, набуває значення залицяльника, жениха. Коли печуть коровай, співають пісню: "Червонеє раче по припічку скаче, а в піч заглядає, чи коровай допікає".У чарівних казках рак одружується з дівчиною. Засмучена втратою доньок, яких викрали і взяли собі за дружин яструб, ведмідь і риба, жінка пішла на потік прати плаття, що залишились від доньок. Коли бачить: лізе маленький рачок. Жінка, плачучи, говорить: "Боже, Боже, дай мені хоч таку дитину, як оцей рачок!". І народила вона хлопчика. А той хлопчик,
