Посланець.
До благородної вподоби, пане. (Виходить).
Антонїй. Кажіть, які новини з Сікіопа^°)?
Первпй прибічник. Покличте Сікіонця. 6 хто звідти ?
Другий прибічник. Він жде твоєї волї.
Антонїй. Хай увійде. Нї, треба сї єгипетські кайдани Порвать, а то ще пропаду в безумстві. Входить другий посланець.
Що?
- 12 —
Другий посланець. Фульвія, твоя жоиа, скінчилась.^^) А U т о н ї й. Де?
Другий посланець. В Сікіоиї. Про її недугу І про важнійші ще для тебе речі
Сей ЛПСТ розкаже. (Подав лист).
Антоні й. Ну, так вибач. (Виходить посланець).
Великий дух погас... Сього-ж бажав я... Ми часто нехтуєм чи відпихаєм Таке, що знов його хоіїли-6 мати. Щоденні ласощі нам остивають; Вони самі воіокть против себе. Зробилась дорогою, як умерла. Рука, иіо геть її ТОДІ штоьхала, Тепер бп надила її до себе.^-) Покину сю царицю чарівницю ! Без Діла сод/.чп я десять тисяч Ще виспжу тут шкод, над ті, що знаю. Нї, годі ! Енобарбе !
Енобарб. Що вгодни тобі, добродїю?
Антоній. Нам треба вихопитись ізвід-сїля.
Енобарб. Та се-ж ми новбивавмо всїх наших жінок. Ми бачимо, що й неласка наша губить їх, а мука в ромлуці з нами, се буде смерть.
А н т о н ї й. Мушу від'їхати.
Енобарб. Коли вимагав того потреба, то нехай жінки вмирають : а то шкода було-б відкинути їх нї про щ », хоть перед великим ділом їх треба вважати за нїщо. І^леоиатра скоро прочув про сс, зараз умре. Я оачпв, як
— 13 —
вона вмирала двацять разів від менших річей. Я думаю, в свіерти є якась спла, що скріпляє її як любоїці, їПйі вона така й скора на вми-раннб.
А н т о н ї й. Трудно й подумата, яка вона хитра.
