Е н о б а р б. Ой леле, добродію, ні* ! Тї стра-стї зроблені не з чого иньшого, як із найтон-шої части чистої любови. її зітхання й сліз не можна звати вітрим і водою : се більші бурі й хуртовини, ніж ті, що сповіщає календарь. Се в неї не хитрощі, а коли хитрощі, то вона робить зливу так добре, як і сам Зевес.^^)
А нто НІЙ. Кили-б я НІКОЛИ не бачив її!
Енобарб. О добродію! то не бачив би ти иайдпвнїотого твору, не дознав би роско-шів з нього і дорога твоя не стояла-б нїчого.
Антонїй. Фульвія вмерла.
Енобарб. Що, добродію ?
Антонїй. Фульвія вмерла.
Енобарб. Фульвія!
Антонїй. Умерла.
Енобарб. Ну, добродію, принеси-ж богам подячну жертву. Коли їх божа постанова благоволить узяти жінку в чоловіка, то нехай він спомяне кравців земних : утїшають вона його тим, що коли стара одежа зносилась, є кому зробити нову. От колп-б не було більше жінок, тілько Фу.іьвіЯ: тодї-б снравдї тебе підрізано, і було-б чого лементувати. А ся печаль заквітчана втіхою : стара твоя сорочка приносить НОВИЙ жупанок. І справді, в сьому горі треба плакати хиба тими с.иїзма, що живуть у цпбулї.
~ 14 -
A н т о є ї й. Ті сирави, що вона тааі завазала, Не дозволяють гаятись тут більше.
Енобарб. І ті справи, що завязав бси тут, не обійдуть ся без тебе; особливо Клео-патрияа справа: ся вповні завасла на твоїм пробуванні". 2^)
А н т о н ї й.
Геть з жартами ! Нехай про нашу думку
Все отаманнб знає. Я цариці
Сазі обявлю, яка тозіу ігричана,
І нахилю любов її к розлуці.
Бо не одна смерть Фульвії говорить
До серця нашого могутнім словом ;
Листи ще й иньші моїх і'имських друзїв
Розсудливих мене до дому кличуть.