Люба Царице !
- 17 -
Клеопатра. Ні прошу тебе, не скрашуй Свого од'їзду ! попрощай ся просто, Та н їдь собі. Яі: ти бажав лишать ся, Тоді* була пора для красолювства, Не про від'їзд. В устах, з очах у мене Була тодї для тебе цїла вічність, Блаженство у бровах моїх дугастох, І все було богоподібне в мене. Таке воно й тепер, або ж найбільший Герой на сьвітї брехунолі найбільшим Зробив ся.
А н т о н ї й. Як, царице !
Клеопатра.
К'>б я аіала Твої суставо. то ти-б догадав ся, Що і в Єиитї серце є.
А н т о пї й. Ось вислухай оіене. Нора жорстока Й потреба виаіага від мене служби На час яшніся ; серця-ж того сузіа Тут лишить і'я з Т(і6()ю. Край італьський Від горожанських зброй увесь блискоче. Иодшей вже військом грозить мурам Риму, І рівновага двох потуг діімашнїх Веде до Факций дуже небезпечних. Ненавидні, забравши в руки силу, Коханцями народу поробились. Вигнанець Секст Номаей, багатий Отецькими заслугами, улазить В серця таких людей, котрі не люблять Порядків наших. їх число страшенне ^'^). Спокій у нас од миру занедужав, І перемінами лічитись хоче Одчаяняизш. бсть і опріч того
— 18 —
Причина в мене, що від'їзду просить : Смерть Фульвії.
К л є оп атр а. Хоть я лїтами її не спаслась од дуру, Та вийшла з дітства. Фульвія-б то вмерла'
А н т о н ї й. Умерла, так, моя царице ! Візьми отеє і вільної години Читай, чого вона там наробила, А тут найлу'ічс, де і як умерла.
Клеосатра. О найфальшнвше в сьвітї закоханнє ! Де-ж ті ФІялп, що тобі сповнити Годилось би печальною водою''^)? Тепер по Фульвії й її сконанню бачу, Як приймуть і моє колись сконаннв.
Антоні й. Ну, годї вже сваритись. Наготуй ся До задумів моїх. Ось слухай ! Як ти менї пораєш, так і буде. Кляну ся тим огнем, що глеп у Нїлї Животворить : я звідси від'їжджаю Твоїм войовнпком, слугою вірним. Мир і війна, все буде так, як схочеш.
Клеопатра. Порозтинай менї шнурки, Харм'яно! Нї, нї, нехай. Недуга і здоровле У мене — як в Аптонїя коханне.
А н т о н ї й. Моя ти дорога царице, іодї ! Його любов і вірність вийдуть 8 честю з якої хочеш проби.
Клеопатра. Се й Фульвія менї вказала. Слухай ! Заплач по нїй тихенько одвернувшись; Тоді, прощаючись зо мною, скажеш,
— 19 —
Що се ти рониш сльози по Єгипту. Ну, розіграй же сцену лицемірства, Так щоб здавалась чесністю сааїою.
