Харміяпа. Менї здаеть ся, що тобі, царице. Коли його ти дуже покохала, Не тим би робом треба тут ходити, Щоб те саме й його опанувало.
Клеопатра. Що-ж я-б іще нероблене робила?
X а р м і я н а. Дай попуск у всьому, ке сперечай ся.
Клеопатра. Ти вчиш, дурепо, як його втеряти.
X а р м і я н а. Нї, не спокушуй бо його аж надто. Противне потім нам, що нас лякало.
Входить Антоііїй.
Ось він.
К л ео па тра.
Чогось нездорово і сумно. Антоні п. Як важко виявпти їй мій задум !
Клеопатра. Веди мене геть, люба Харміяно.
• - 16 -
Впаду. Так мучвтьсь не можна довго : Не ввдержить природа.
Антоні й.
О царице, Мов кохавнб !
Клеопатра. Бї, стій, не наближуйсь ! А н т о н ї й. Що се таке ? що стало ся ?
Клеопатра.
Я знаю Вже по очам, що шаєш вісти добрі. Що пише мужня жінка ? їдь із богом ! Коли-б вона тебе й не відпускала! Нехай не каже, що се я впиняю. Ніякої я над тобою власта Не маю. Ти її, ти їй належиш.
А н т о н ї й. Богп се лучче знають.
Клеопатра.
О, нїколп Царицю ще не ошукав ніхто так ! Та я давно постерегала зраду.
А п T(j нї й. Нї, Клеопатро...
Клеопатра. Як Могла я дуоіать, Що будеш тп моїм, що буде>п вірним, Коли ти зр;гди8 Фульвію? Хича-б ти Хитав богін присягами своїми На їх престолах, се було безумство — Заплутатись в обіцянках словесних. Що ламлють ся в самій присязі. А н т о н Y й.