I збита хвиля їх наздоганяла,
Немов у їх ударах закохавшись.
Сама-ж вона персоною своєю
Робила нищим всяке описанне.
Лежала в сутозолотім наметі
І переважувала малювання
Венери, що, на нього задивившись,
Ми штуку над природу переносим.
А по обох боках її стояли
Два хлопчики з ямчастими щічками,
Мов два усьмішливії Купідони,
І кольорованими вахлярами
її ніжненькі щоки холодили.
Та жар ще більш на щоках розгорав ся
Самі свою розроблювали працю.
А ґ р і п а а. О, для Антонїя се дивне диво !
Е н о б а р б. її прислужниці, мов Нереїди, Мов ті русалки, на її дивились І нахилялись у боготвореннї. Стерна одна русалка пильнувала. Шовкова снасть кружплась під руками, Нїжними та мякенькими квітками. Що бігали пильнуючи роботи. Із байдака невидимо лили ся Чудовні пахощі на побережже. Із міста висипав народ до неї. Антонїй тронував посеред ринку, Сидїв один, присвистуючи воздух, А воздух зникнув би п собі дивитись На Клеопатру, і, коли б се можна, Зробив порожне місце у прнродї.
А ґ р і U п а. Предивна бгнптянка !
- 42 —
E н о б a p б.
А як в о йшла На беріг, наш Антоній иосилае До неї, щоб ripocuTH на вечерю. Вона відказує, що лучче буде, Як він до неї завптав в гоетї. Про що й благав. Ввічливий Антонїй, В котрого „ні" не чула жінка зроду, Побривши ся кругоаі разів з десяток, Іде на бенкет і, своїм звпчабм. За те, що їлп 04D, платить серцем.
