Клеопатра.
Візьми ще грошей. Та поміркуй, козаче : ми говорам Про мертвих, що вони гаразд. Та знай же, Коли і ти... я розтоплю се злото, І виллю у твою зловіщу пельку.
Посланець. Царице люба, вислухай...
Клеопатра.
Я чую; Кажи. Та на лиці нема у тебе Добра. Коли Антін живий і вільний, Чого ж такий у тебе вид понурий Ба з'ясуваннв радісної вістп? Коли-ж нездужає, тобі-б годилось Прибути Фурією у гадюках, А не людиною.
Посланець.
Зволиш, царице?...
Клеопатра. Менї хотілось би тебе прибити Перш НІЖ промовиш. Та коли тп скажеш, Що жив Антін, здоров і не в неволї, А в дружбі в Цезаря, то я засиплю Тебе грішми і дорогим каміннбм.
Посланець. Царице, він здоров...
— 49 -
Клеопатра.
Гаразд говориш.
Посланець. І в дружбі в Цезаря.
Клеопатра.
Ти чесний хлопець.
Посланець. У більшій дружбі, ніж коли бувало.
Клеопатра. Жадай що хоч у мене !
Посланець.
Та, царице...
Клеопатра. Я не люблю такого „та" : від нього Зникає все хороше попереднє. Плюй на се „та". Воно мов той тюремник Веде якогось лютого злочинця. Будь ласко, друже, витруси коробку Твоїх вістей мені ув ухо разом, — І добре і лихе. Він, р:ажеш, в дружбі У Цезаря; здоров, мовляв, свобідний?
Посланець. Свобідний ? Я, царице, не казав так. Октавія його звязала.
Клеопатра. Як то?
