К л є п а т р а. Нїчнйі йому не вшкоджу. Сї рукп вже втерялн благородство І тим, що меншого від мене били; Бо я-ж сама тут винна. - Ну, ходи лиш !
Вертаєть ся посланець. Хоч чесно се, та всеж воно недобре Злу новину віщати. Вість приємну Ясуй хоч бездїч язиками ; горе Нехай само себе звіща, як станесь.
П о с л а н є ц ь. Я те вчинив, що мусїв.
К л є о п а т р а.
Віа женив ся? Тепер ти вже не будеш більш нелюбий, Ніж перше ставсь, як скажеш „Так" ііце раз.
Посланець. Женивсь, царице.
К л є о п а т р а. О, щоб тебе богн занапастили ! Ти все своє ?
Посланець. Хиба звелиш брехати, Царице ?
К л є о п атр а. О, колиб ти пробрехав ся ! Тоді нехай би ціла половина Єгипту затонула і зробилась Цистерною для лускуватих гадин. Геть звідси ! Хоть би ти вродивсь Нарцизом''^), Менї-б здавав ся і тоді противпим. Він оженивсь ?
Він оженивсь ?
- 52 —
11 о с л а U є ц ь. Благаю вибачати. К л є о п а т р а.
Посланець.
Не гнівай ся на мене. Я не хотїв тебе CUM прогнівити. Карать віене за те, що повеліла, Була-б, здаеть ся, вже велика кривда. Він одруживсь з ОктавібЮ.
Клсопатра. Коли-б же, о ! його випа зробила Й тебе ледащом! Як! ти знаєш певно? Геть звідсї! Ти привіз менї із Рпаїу Товар аж надто дорогий для піене. Бехай він в тебе на руках заляже, І щоб ти зруйнував са через нього І (ііиходпть посланець).
X а р ПІ і Я н а. Моя царице дорога, спокій ся !
К л є о п а т р а. Я. хвалючи Антонїя, вменшала Заслуги Цезареві.
X а р м і я н а. Ще й як часто, Царице !
Клсопатра. Я за се тепер караюсь. Ведіть мене звідсіль : я омлїваю. О Іро ! Харміяно !... НУ, нічого... Іди до того посланця, мій любий Алексасе, та роіпстай у нього, Яка Октавія, якого віку, Якої вдачі, і якого цьвіту Вилоссб в неї. Зараз же вертай ся !
(Виходить Алексас).
- 53 —
