А н т о н ї й. Де~ж він тепер?
Ц є з а р Б.
Коло гори Мізенум.
А н тон їй. А скілько в нього сухопутних буде?
Ц є з а р ь. Велика сила й більшай що дальше. На морі-ж він панув абсолютно.
А н т о н ї й. Така йде чутка. О, колиб нам можна Поговорити з ним! То посаііпаймо-ж! Та тілько, поки зброї не надїли, Скінчім те діло, upo щ<> тут вмовлялись.
Це Si: р Ь.
Сердечно радуюсь, і запрашаю Тебе сестру мою вбачати в вічі.
Антоні й. І ти, Лепіде, не відмов своєї Компанії !
Л є п і д. Антоне благородний, Мене й недуга від сього не вдержить.
(Труби. Виходять Цезарь, Антоиїй і Лепід).
Меценат. Бувай здоров по приїзді з Єгипту, добродію!
Енобарб. Половино Цезаревого серця, достойний Меценате ! — Шановний мій друже АґріппоІ
Аґріппа. Любий Енобарбе!
Меценат. Є чого радуватись нам, що все так переварилось. А вам жилось добре в Єгипті?
Енобарб. Еге, добродїю. Ми проганяли з очей день сном, а ніч розвнднювали напоєм.
Меценат. Віеїм диких кабанів спечених у цїлости, на снїданнє, і се тілько на двана-цять осіб ^'') — правда сьому ?
Е н о б а р б. Се було, що муха перед орлом. У нас бували трапези ще дивогляднїйші : от що стояло коштувати !
Меценат. Вона дуже непоборима панї, коли про неї говорять праііду.
Енобарб. Скоро спіткала Марка Анто-нїя, зараз і вкрала в нього серце, — се було над річкою Циднусом.
Аґріппа. Вона справді там з'явилась, коли мені сказано про uei правду.
Енобарб. Ось я вам розкалсу **). Байдак, що на ньому вона сиділа, Сьвітив ся на водї, мов трон блискучий. Із кованого золота був демен, З кармазину вітрила, і так пахли, Що аж вітри з кохання умлївалп ; А срібні весла били такт під флєтп,
„ 41 -
