А ґ р і II п а. То чарівниця ! І великий Цезарь Свого меча послав для неї саати. Він з плугом поравсь, а вона пожала.
Е н о б а р б. Раз бачив я її, як ио майдану Вона пробігла ступепїв із сорок, І так задихалась, що в силу слово Змогла промовити. Сей иедостаток Вона зробила зар-із красотою, І хоч без духу, видихала силу.
Меценат. Тепер Антонїй вже її покине.
Е н о б а р б. Школи! нї, її він не покине. Від літ вона не вяне, від привички Be тратить безконечної принади. У иньших женщин роскіш насичае, Вона-ж чим більпі дарув, тим ще більший Збуджае голод ; найиоі ані.ше в неї Таким здаєть ся гарним, що й сьвятиї Жерцї благословлять її, як согрішае.
Меценат. Коли урода, розум. скрї>мність можуть Привабити Антонївве серце,
— 43 -
To ся Октавія для нього буде, Найкрасша доля.
А ґр іп п а. Ну, ходїмож разом. Ти, друже Еиобарбе, в мене будеш За гостя, поки житимеш у Римі.
Е н о б й ]) б. Покірно дякую за ласку, пане. (Виходять)
Сцена третя.
Тамже. Сьвітлиця в Цезаревім домі. Входять Цезарь, Антонїй, між ними Октавія, прибічники.
Анто кїй. Сьвіт, обовязок мій великий часом Мене й одлучять від твовї груди.
О к та в і я. І ввесь той час навколішках я буду Перед богами за тебе молитись*^).
Антонїй. Добраніч, пане мій ! Октавіє, Ти хиб моїх нїколи не вичитуй В людськбму поговорі. Я не все вмів Держати міру, та від нпнї буде Усе складати ся до ладу в мене. Добраніч, люба панї.
Октавія.
На добраніч, Мій пане ! (Виходять Цезарь і Октавія).
Входить віщун.
Антонїй. Ну, друже! Тужиш певно за Єінптом?
_ 44 —
Ві щ у п. Коли-б НІКОЛИ звідтіля не плав я, Нї ти не прибував тудп !
А н т о н ї й.
Чого-ж се, Коли сказати можеш?
