погребуть жерущі мухи Нїльеькі !
Ан тонї и. Ну, буде-ж, годї. Цезарь бити хоче На Алексавдрію. Я тут устану
- 104 -
Протов його судьби. Піхота наша Держалась благородно. Судна наші, Розсипавшись, ізнов зійшлись до купи. Де-ж ти була, моя одваго ? О царице ! Чи чуєш? Я вернусь іще раз з поля Поцілувать уста сї, ввесь крівнвнй, І меч мій нашим хронікам посіє Багате жниво. Ще жпве надія.
Клеопатра. Отеє мій пан хоробрий !
Ант о ній.
Я утрою Мою снагу і серце і диханнв ; Завзято битимусь. Бо, як щасливим На сьвітї жив я, люде викупляли За жарти жизнь у мене; а тепер я Ізцїплю зуби, і все супротивне Спихатиму у темряву. Ходімо, Ще ніч одну в веселощах потратьмо ! До мене, все понуре отаманне ! Сповнїмо кубки, та й насьмібмо ся Ще раз гуртийі над полуношним дзвоном.
Клеопатра. Сьогоднї день мого ро.кдення. Думка Була празникувнти день сей бідно. Та пан мій знов Антонїй, і я хочу Буть Клеопатрою.
Антоні' й. Ще все в нас буде Гаразд.
Клеопатра. Покликати всїх благородних Отаманів до пана мого в гості !
Антоні й. Так, так, покликати ! Ми поговорим, 1 я шрами їх у винї скупаю. —
Ходїм, царице! Ще я почуваюсь На силах. Завтра буду битись, І смерть сама полюбить мене щиро : Бо й серп її різкий я переважу.
(Виходять Антоній, Клеопатра і прибічники).
Е н О о а р б. Тепер він битиме й на блискавицю. Розлютуватись — вирватись у страху. І голуб так на яструба ударить. Я бачу, меншає в гетьмана розум, То серце виростає. Як хоробрість Закльовує розсудок, — пожирає Меча, котрим воює. Пошукаю
Дороги, як його покинуть. (Виходить).
АКТ ЧЄТ5ЄРТИИ.
Сцена перва.
Цезарів табір під Александрівю. Входять Цеварь, читаючи лист, Аїріппа, Меценат і цньші
Цез арь. Зове мене він хлопцем і ще й лає, Мов силу мав вигнати з Єгипту ; Дає мопму послови хлосту ; кличе Мене на герець, — Цезаря Антонїй ! Нехай же сивий гайдабура знає, Що в мене й пньші 6 стежка до смерти. Тим часом я сьміюсь із його клику.
Меценат. То памятай же, Цезарю, се добре, Що коли велетень такий лютує, Так загнано його вясе до упаду. Не дай
